Метонімія

Метонімія (грец. μετωνυμία – перейменування) – це слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою. Наприклад, такий вислів, як „весь театр аплодував”, містить у собі метонімію, виражену словом „театр”. Це слово вжите тут не у прямому, а в переносному значенні, оскільки, кажучи так, ми маємо на увазі те, що аплодував не театр, а глядачі, які в ньому знаходилися. При цьому поняття „театр” і „глядачі” перебувають у тісному взаємозв'язку, виступаючи як близькі за самою своєю природою, реально, а не умовно, як це має місце в метафорі. Метонімія часто ототожнюється з метафорою, або розглядається як її різновид. Арістотель не виокремлював метонімії з метафори. Як окремий троп метонімію вперше використав римський оратор І століття нашої ери Квінтіліан. На відміну від метафори, метонімічне зіставлення предметів відбувається не за ознакою їхньої подібності, а за ознакою їхньої суміжності, тобто належності їх до одного кола явищ, до понять одного порядку, пов'язаних часовими, просторовими, причинно-наслідковими та іншими відношеннями. Метонімія широко використовується у віршованому та прозаїчному мовленні як місткий зображувально-виражальний засіб. Розрізняють такі різновиди метонімії: 1) Метонімія місця (в основі — заміщення назви об'єкта вказівкою на місце його знаходження). Наприклад: „Гомоніла Україна” (Т. Шевченко); „Борислав сміється” (І. Франко). Особливий випадок – заміна назви вмістимого вказівкою на предмет, що вміщує його: „Ми випили по кілька чарок, і моя голова з незвички трохи обважніла” (В. Підмогильний). 2) Метонімія часу (в основі – заміщення назви події вказівкою на час, коли вона відбувалася). Наприклад: „Як і колись, так і тепер ти // Не спромоглась на гарний плід” (В. Сосюра; йдеться про історію України). 3) Метонімія засобу (в основі – заміщення назви дії вказівкою на знаряддя, яким вона була здійснена). Наприклад: „Під дзвінкії струни гетьмани встають, // І прадіди в струнах бандури живуть” (Л. Боровиковський). 4) Метонімія належності (в основі – заміщення назви предмета вказівкою на ім'я його творця). Наприклад: „Ти довго Шекспіра перекладав сьогодні” (Є. Маланюк). 5) Метонімія матеріалу (в основі – заміщення предмета вказівкою на матеріал, з якого даний предмет зроблений). Наприклад: „Купив князь пісню Боянову, //возложив йому гривну золоту на шию – //срібні гуслі озолотив, //попліч свого злотокованого стільця//у соболях возсадовив” (І. Калинець). Метонімію визначають як перенесення назви з одного об’єкта на інший, який асоціюється з ним за суміжністю, як “використання слова щодо нового позамовного об’єкта, суміжного зі старим денотатом у часі і просторі або залученим в одну ситуацію” [Кронгауз, с. 156]. Метонімія – це активний когнітивний творчий процес установлення відношення суміжності між концептуальними об’єктами в породжуваній суб’єктом свідомості концептуальній сфері, тобто також явище концептуальної сфери. У традиційній лінгвістиці відношення суміжності вважають дійсним, причому в онтологічному, а не в концептуальному просторі, а метонімію розглядають переважно як референційне явище. Когнітивне осмислення метонімії як явища концептуального плану проявляє її зв’язок із інтерпретацією, рефлексією суб’єкта над об’єктом і мовою її опису, що має особливе комунікативне значення – як стилістично маркований спосіб інтерпретації поточної ситуації [Рябцева, с. 526]. Метонімія – це “не просто підставлення одного явища / імені замість другого, а встановлення між ними нового складного концептуального зв’язку: «Х плюс Y»” [Рябцева, с. 82].

Джерела:

⠀ Метонімія // Шевченківська енциклопедія: – Т.4:М–Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. – Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. – С. 185-186.

⠀ Рябцева, Н. К. (2005). Язык и естественный интеллект / Н. К. Рябцева. – М.: Academia. – 640 с.