Методика мовленнєвих актів Дж.Серля І Дж.Остіна
Остін пропонує оцінювати перформативи з погляду їх успішності або неуспішності. Однак не завжди вдається успішно виконати диференціацію між констативами і перформативами протиставленням істини і хиби, успішності чи неуспішності. Не надто вдалим є і граматичний критерій, згідно з яким перформативні висловлювання мають єдину форму, що не завжди так. Тому Остін пропонує розподіляти висловлювання в термінах виду акту, який вони виконують. Така структура мовленнєвого акту відрізняється від суб’єктно-предикатної структури речення і виглядає так: 1) локуція (від лат. “locutio” – мовлення) – форма, в якій особа може втілити власний іллокутивний намір (можна вжити прямий і непрямий мовленнєвий акти). Локутивний акт містить артикуляцію звуків (акт фонації) і вживання слів, і поєднання їх за правилами граматики; позначення за їх допомогою відповідних об’єктів (акт референції); приписування цим об’єктам відповідних властивостей і відношень (акт предикації); 2) іллокуція (від лат. “in locutio” – в мовленні) – основна сила будь-якого мовленнєвого акту та мета, з якою цей мовленнєвий акт вживається. Адже кожен мовленнєвий акт має своєю метою запитання, або відповідь, інформування, запевнення або попередження, наказ, критику тощо Мовленнєвий акт виступає в ролі іллокутивного акту, якщо його розглядати з погляду його позамовної мети. Узагальнена і цілісна характеристика висловлювання як засобу здійснення іллокутивного акту називається іллокутивною силою висловлюваня .“… Знання сили висловлювання рівносильне знанню того, який іллокутивний акт, якщо такий взагалі мав місце, був реально здійснений при вимовлянні цього висловлювання” [Стросон, с. 131]. 3) перлокуція (від лат. “per locutio” – шляхом мовлення) – той результат, який особа прагне отримати, вживаючи мовленнєвий акт. Мовленнєвий акт виступає як перлокутивний акт, якщо ми розглядаємо його в аспекті реальних наслідків.
Серль пропонує власну класифікацію, яка покликана усунути недоліки класифікації Остіна: 1) асертиви – твердження щодо наявності якихось фактів, подій тощо. Описують деякий стан справ у реальності. Відповідають класу констатив. У загальному смислі збігаються з вердиктивами Остіна; 2) директиви – виражають різного роду накази, команди, вимоги. Спонукають інших учасників комунікації до дії; 3) комісиви – висловлювання, які реалізують обіцянки, прийняття обов’язків. За їхнього допомогою визначаються очікування співрозмовників і тим самим задається контекст наступних мовних і позамовних дій; 4) експресиви – об’єктивована репрезентація внутрішніх станів індивіда, його оцінок поведінки інших людей (коректно – некоректно, правильно – неправильно), за допомогою чого агент висловлювання може впливати на внутрішній стан адресатів висловлювання і змінювати напрям цієї взаємодії; 5) декларативи – висловлювання, спрямовані на зміну деякого існуючого стану справ. Ці висловлювання супроводжують безпосередньо певну дію, націлену на результат (наприклад, формула: “оголошую вас чоловіком і дружиною”).
Іллокутивний акт містить пропозиціональний зміст. Останній виражається деякою іллокутивною силою, в якій можна виділити такі компоненти: іллокутивну мету (найважливіше поняття іллокутивної логіки, що фіксує внутрішньо присутній задум деякого акту), спосіб досягнення іллокутивної мети, інтенсивність іллокутивної мети, умови пропозиціонального змісту, попередні умови, умови щирості та інтенсивність умов щирості [Серль, Вандервекен]. Мовленнєві акти не існують самі по собі. Лише завдяки зв’язку із свідомістю вони можуть репрезентувати існуючі в світі речі. Теорія репрезентативного змісту мови, на думку Серля, повинна ґрунтуватись на відповідній теорії свідомості. Саме у зв’язку з цим він вводить поняття інтенціональності. “Інтенціональність є тою властивістю багатьох ментальних станів і подій, з допомогою якої вони спрямовані на об’єкти і стани справ зовнішнього світу” [Серль, с. 1]. Мовленнєві акти є інтенціональними діями. Інтенціональні стани пов’язані з мовленнєвими актами, оскільки розрізнення між пропозиціональним змістом і іллокутивною силою поширюється і на них, як і розрізнення між різними напрямами співвіднесення слів і світу (твердження прагнуть зафіксувати відповідність слів світу, а прохання – відповідність світу словам). Кожен мовленнєвий акт супроводжується деяким інтенціональним станом, який виступає умовою щирості мовленнєвого акту. Окрім того, до мовленнєвих актів і інтенціональних станів можна застосовувати поняття умов виконуваності.
Методика мовленнєвих актів Дж. Серля і Дж. Остіна
Локуція, іллокуція, перлокуція: Дж. Остіна розробив ідею єдиного мовного акту як дії, яка здійснюється за допомогою слів і об'єднує в собі локуцію (проголошення висловлювання, його фонетична, лексико-граматична і семантична структури), іллокутівний акт (дія мовця за допомогою проголошення висловлювання , його комунікативна мета) і перлокутивний акт/ефект (те, чого домігся мовець висловлюванням, вплив на слухача).
«Мало хто з вас конспектує лекцію». Локуція: констатація факту (конспектують мало студентів); це за формою репрезентатив, констатація факта. Іллокуція – конспектуйте! (тобто це репрезентатив з іллокутивною силою директива). Перлокуція – якщо всі візьмуть ручки і почнуть конспектувати.
Класифікація мовленнєвих актів:
Найбільш визнаною є класифікація Дж. Серля, який, залежно від ілокутивної мети, виділяв: 1) репрезентативи або асертиви із асертивною метою "сказати, як йдуть справи": твердження, звіти, описи, розповіді; 2) комісиви із комісивною метою "зобов'язати мовця зробити щось" (обіцяю, зобов'язуюсь, клянусь); 3) директиви – акти спонукання із директивною метою "спробувати змусити будь-кого іншого (інших) зробити щось»: наказ, прохання, порада, вимога, пряме запитання, запрошення; 4) декларативи із декларативною метою "змінити світ", "встановити внесення змін повноважною особою в статус об'єкта»: призначення на посаду, присвоєння звань, винесення вироку (проголошую вас чоловіком і дружиною); 5) експресиви із експресивною метою "висловити почуття або установки щодо стану справ, представленого пропозиційним змістом акту»: співчуття, вибачення, поздоровлення, побажання.
В прямих мовленнєвих актах ілокутивна мета мовця виражена за допомогою спеціально призначених для цього мовних маркерів – ілокутивних показників. Так, мета спонукання адресата до дії прямо виражається перформативними дієсловами (наказую, попрошу і т.п.). В непрямих мовленнєвих актах ілокутивна мета формально не позначена ілокутивним типом, тобто в їх мовній структурі відсутні спеціальні формальні показники ілокутивної функції. Передбачають «додатковий» пропозиційний зміст, який вилучається з огляду на обставини комунікативної ситуації.
Зазвичай я не ставлю поганих оцінок на іспиті (ілокуція комісива), непрямий акт.
Коли ж ви, нарешті, будете готуватися до семінарів ! (експресив з ілокуцією директива) – непрямий акт.
Дівчина – хлопцю під час побачення «Я дуже люблю японську їжу» (ілокуція директива).
⠀ Стросон, П.Ф.(1986) Намерение и конвенция в речевых актах // Новое в зарубежной лингвистике. – М.: Прогресс, 1986. – Вып. 17: Теория речевых актов. – С. 130–150