Культура мовлення

Культура мовлення – це такі якості мовлення того, хто говорить чи пише, які забезпечують людині ефективне досягнення мети спілкування з дотримуванням правил, етичних норм, ситуативних і естетичних нюансів [Александрова, с. 8]. Культура мовлення передбачає вибір мовцем найбільш доцільних мовних засобів для конкретної мовленнєвої ситуації. Слово може возвеличити людину й образити. Головне для культури мовлення – це те, щоб будь-яке слово, будь-який вислів вживався відповідно до ситуації спілкування і не виходив за межі дозволеного. Є такі шляхи пiдвищення особистої культури мовлення: – виробити стiйкi навички мовленнєвого самоконтролю i самоаналiзу; – не говорити квапливо – без пауз, «ковтаючи» слова; – частiше «заглядати у словник», правопис, посiбники зi стилiстики; педагогічні науки вивчати мовлення майстрiв слова; – читати вголос, iз дотриманням усiх аспектів нормативностi; – заучувати напам’ять художнi твори, причому не тiльки вiршованi; – оволодiвати жанрами, видами писемного мовлення, зокрема ділового мовлення; – привчити себе до систематичного запису власних думок та спостережень, щоденникових записiв, сiмейної хронiки тощо; – виробити звичку читання з «олiвцем у руках» – жоден цiкавий i вартiсний вираз не повинен бути втрачений для вас [Кривець, с. 15]. Культура мовлення – наука, яка вивчає стан і статус норм сучасної української мови в конкретну епоху та рівень лінгвістичної компетенції сучасних мовців. Поняття «культура мовлення» (спілкування) з дотриманням усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідомим, цілеспрямованим, майстерним використанням мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування… Крім того, культура спілкування – це ще й загальноприйнятий мовленнєвий етикет: типові формули вітання, прощання, побажання, запрошення тощо [Вашуленко, с. 314]». Культура мовлення – це сукупність таких якостей, які найкраще впливають на адресата з урахуванням реальної ситуації, поставлених мети й завдань. До них належать: точність, зрозумілість, чистота мови, багатство й розмаїтність, виразність, правильність. Кожен, хто бажає поліпшити свою культуру мовлення, має розуміти, що таке національна мова, у яких формах вона існує, яка різниця між книжною та розмовною мовами, що таке функційні стилі мовлення, чому в мові існують фонетичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні варіанти, що таке мовна норма, опанувати й розрізняти навички добору й уживання мовних засобів у процесі діяльності, оволодівати нормами літературної мови, її багатствами. Культура мовлення – це сукупність таких якостей, які найкраще впливають на адресата з урахуванням реальної ситуації, поставлених мети й завдань. До них належать: точність, зрозумілість, чистота мови, багатство й розмаїтність, виразність, правильність. Кожен, хто бажає поліпшити свою культуру мовлення, має розуміти, що таке національна мова, у яких формах вона існує, яка різниця між книжною та розмовною мовами, що таке функційні стилі мовлення, чому в мові існують фонетичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні варіанти, що таке мовна норма, опанувати й розрізняти навички добору й уживання мовних засобів у процесі діяльності, оволодівати нормами літературної мови, її багатствами [Ткаченко, с. 15]. Культура мовлення – це сукупність і система комунікативних якостей мовлення [Головин, с. 7]; загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання, прощання, побажання, запрошення, які змінюються залежно від ситуації спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового рівня тих, хто спілкується [ред. Русанівський, с. 8].

Джерела:

⠀ Александрова, В.О. (2013) Мовленнєва культура сучасної молоді / В.О. Александрова // Проблеми підготовки сучасного вчителя. – № 8 (ч. 2). – С. 7–11.

⠀ Усне та писемне ділове мовлення: культура мови державного службовця: метод. рекоменд. / уклад. Н.Б. Кривець; Донецька обласна державна адміністрація. – Донецьк: Донецький обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державн

⠀ Ткаченко, Ю. О.(2013) Культура мовлення та український мовленнєвий етикет. – Управління розвитком, №15(155). – С. 34—36.