Контекст
Контекст (лат. contextus – тісний зв’язок, сплетення) – відрізок, частина тексту писемної чи усної мови з закінченою думкою, який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входять до його складу./прийнято розрізняти два види контексту: ситуативний (екстралінгвістичний , позамовний) і лінгвістичний (мовний). Виділяють такі типи ситуативних контекстів: 1. Одиничний ситуативний контекст. Висловлене має сенс тільки в даній ситуації і ні в якій іншій/ 2. Типовий ситуативний контекст. Висловлення сприймається правильно тільки в певних ситуаціях/ 3. Соціально-історичний контекст. У ньому відображаються епохи історичного розвитку етносів, соціальні революції і суспільні формації, літературно-мистецькі стилі й культурна атмосфера суспільства/ Лінгвістичний (мовним) контекст – розуміється мовне оточення, в якому уживається та або інша одиниця мови в тексті/ Залежно від того, які мовні одиниці є актуальними (впливовими), виділяють: Лексичний контекст; Морфологічний контекст; Синтаксичний контекст/ За обсягом контексти визначають як мікроконтекст (словосполучення, одне висловлення), макроконтекст (абзац, діалог, полілог, монолог), мегаконтекст (розділ, глава, твір). Контекст – відрізок, частина тексту писемної чи усної мови з закінченою думкою, який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входять до його складу. Є два стилістичних різновиди контексту: спеціального наукового контексту, який містить у собі послідовно викладену інформацію про систему' наукових понять і професійний контекст, у якому' подано інформацію про виробничий процес [Крилов, 92]. У своїй подальшій типологізації контексту дослідник вводить поняття “внутрішнього контексту", під яким розуміє окрему, закінчену' в смисловому' відношенні мінімальну частину, репрезентовану' сполученням терміна з певним колом слів. Аналогічно до терміна “внутрішній контекст" Вживають термін "стандартний контекст", та “контекст словосполучення" [Даниленко, с. 67; Головін, с. 60]. Зміст терміна повністю розкривається тільки через його реальне функціонування, коли "внутрішній контекст" допомагає розмежувати значення терміна, що має властивість категоріальної полісемії [Крилов. 90-92]. Вичленовують такі різновиди контексту: 1) контекст фаховий, зумовлений екстралінгвальними чинниками: сфера наукового спілкування, науковий тип мислення, сфера функціонування субмови; 2) понятійний контекст, зумовлений сукупністю родо-видових понять фахової дисципліни; 3) внутрішній контекст – це безпосереднє мовленнєве оточення термінологізованої одиниці, реалізація нею сполучувальних потенцій, втілена в матеріальних знаках, вибір і функціонування яких обумовлений попередніми типами контексту. Контекст є ситуацією у якій щось існує чи відбувається та допомагає пояснити її. Контекст (від лат. Contextus – з'єднання, зв'язок) – 1. фрагмент тексту, що включає обрану для аналізу одиницю, необхідний і достатній для визначення значення цієї одиниці, що є несуперечливим по відношенню до спільного змісту даного тексту. 2. відрізок, частина тексту писемної чи усної мови з закінченою думкою, який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входять до його складу. Слово є одиницею мови, контекст – явище мови. Слово не пристосовується до контексту, не деформується, не переробляється в ньому, а використовується в тому значенні, яке воно має в мові. "Контекст в таких випадках, – С. Д. Кацнельсон, – не генератор значень, а їх зовнішній проявник". Контекст лише реалізує те, що закладено в самому слові. Лексичне значення є щось наперед дане, синхронічно стійке. Про "залежність значення слова від контексту" говорить Е.В. Кузнєцова: "Переконливим свідченням цієї залежності, – пише вона, – служить можливість осмислення значення незнайомого або пропущеного слова по контексту". У художньому творі естетичне навантаження кожного елемента тексту визначає вузький контекст (фрази, епізоди, ситуації) та широкий контекст (твору, творчості письменника). Інакше кажучи, контекст є фрагмент тексту мінус обумовлена одиниця. Поняття «контекст» не рівнозначне поняттю «текст». Число контекстів в тексті залежить від числа складових його одиниць, де кожній відповідає свій контекст. У лінгвістичній науці добре відомо, як тісно розуміння тексту залежить від контексту. Виділяють два види контексту: зовнішній контекст, стосовно мови (фізичне оточення) і внутрішній, що виникає внаслідок зростання смислового значення мовних текстів. Розрізняють мікроконтекст – мінімальне оточення одиниці, в якому вона, включаючись в загальний зміст фрагмента, реалізує своє значення плюс додаткове кодування у вигляді асоціацій, конотацій і т. д., і макроконтекст – оточення досліджуваної одиниці, що дозволяє встановити її функцію в тексті як цілому. Наприклад, виділення ключових слів тексту можливе лише із залученням макроконтексту. Те ж відноситься до трактування символів. Дослідження одиниці із залученням мікро- і макроконтексту може призвести до різних результатів. Так, при аналізі текстів В. Я. Брюсова мікроконтекст визначає слово «життя» як одне з можливих словникових значень: 1) фізіологічне існування людини, 2) сукупність всього пережитого, 3) життєва сила, енергія. У той же час макроконтекст здійснює смислову параллель, може бути символом чогось в певному творі. Таким чином, мікроконтекст і макроконтекст різні за своїми функціями. Існує точка зору, згідно якої мікроконтекст і макроконтекст відрізняються тільки своєю протяжністю. Під першим розуміється пропозиція (висловлення), під другим – більш протяжний фрагмент, як мінімум – сверхфразова єдність. Цей суто формальний підхід невиправданий; Межі мікро- і макроконтексту не можуть бути детерміновані заздалегідь, вони залежать як від досліджуваної одиниці, так і від цілей дослідження. Уявлення про те, що чим більша одиниця, тим ширший контекст потрібний для її детермінування, далеко не завжди відповідає лінгвістичній реальності. Оскільки текст розгортається лінійно, контекст підрозділяється на лівий і правий; наприклад, «Народження царевича святкували триденним торжеством при дзвоні і гарматній стрілянині. Цар на знак своєї радості дарував прощення засуджених на смерть, повернув із заслання злочинців, роздав багату милостиню, простив народові борги і недоїмки, спокутував невільників, укладених за борги» (А. С. Пушкін). В цьому випадку лівий, тобто попередній, контекст роз'яснює причину радості; правий, тобто наступний, – наслідок. Значення виразу «на знак своєї радості» зрозуміло і без контексту, але стоїть за цим конкретна ситуація, яка розкривається тільки через контекст. Контекст – необхідна умова комунікації. Розрізняються власне лінгвістичний і екстралінгвістичний контекст, тобто ситуація комунікації, що включає умови спілкування, предметний ряд, час і місце комунікації, самих комунікантів, їх ставлення один до одного. Так, сенс вислову «Вікно відкрите?» Може трактуватися як прохання закрити або відкрити вікно залежно від температури в приміщенні і на вулиці, від вуличного шуму, тобто від умов протікання спілкування. Власне лінгвістичний, або вербальний, контекст протиставляється невербальному контексту, тобто міміці, жестам, рухам тіла. Невербальний контекст завжди супроводжує вербальний, а іноді його замінює. Невербальний контекст може розкривати значення мовних одиниць. Наприклад, жести розкривають значення дейктичних елементів висловлювання. Контекст буває експліцитний, тобто явно виражений як вербальними, так і невербальними засобами, й імпліцитний, тобто явно не виражений. Імпліцитний контекст є одним з видів препозиции: або це фонові знання комунікантів про попередню ситуації, або знання попередніх текстів. Так, вислів «До вечора стало холодно» містить імпліцитний лівий контекст – «В день було тепло». Залежно від функцій виділяється кілька типів вербального контексту: дозволяє, підтримує, погашає, компенсує, інтенсифікує. Під дозволяючими розуміється контекст, що знімає полісемію мовної одиниці; в цьому випадку одиниця трактується як однозначна: «На вечірньому небі показалася яскрава зірка» («зірка» – небесне тіло). Підтримуючий контекст забезпечує повторюваність значення певної одиниці в тексті; зокрема, це відноситься до вживання термінів у науковому та науково-технічному тексті. Погасаючий контекст створює значення одиниці, що не співпадає з її типовим значенням в системі мови. Компенсуючий контекст сприяє адекватному сприйняттю сенсу в умовах невиразності якого-небудь елементу. Інтенсифікуючий контекст сприяє збільшенню сенсу в процесі сприйняття тексту, як би додаючи нові значення до вже спожитої одиниці. Контекст є об'єктом вивчення в лінгвістиці, але водночас і інструментом дослідження (наприклад, контекстуальний аналіз семантики слова і т. п.). Контекстуальний характер лексики художнього твору знаходить своє виявлення у різноманітних формах сполучення слів, зокрема в невласне прямій мові, у виявленні відтінків синонімічного багатства мови, у художній ролі нейтральних слів тощо. Але до кінця контекстуальний характер слова можна розкрити лише тоді, коли ми знаємо стилістичний шар лексики нашої мови.
Джерела:⠀ Крилов, А.И. (1973). Термин и контекст // Языковые единици и контекст. – Ленинград: ЛГПИ. - С. 89-96.
⠀ Головин, Б.Н., Кобрин, Р.Ю. (1987). Лингвистические основи учения о терминах. – М.; “Высшая школа