Етимологія

Етимологія – розділ мовознавства, пов’язаний з діалектологією і історичною лексикологією, в якому вивчається походження слів на основі реконструкцій первинних форм і значень за допомогою етимологічного аналізу на основі порівняльно-історичного методу [Загнітко].
Етимоло́гія (грецьк. etimon – істина і logos – слово, вчення) наро́дна (неправди́ва) – назва, що вживається щодо фактів хибного розуміння походження або значення мовної одиниці, коли їй на основі випадкової формальної подібності або тотожності з іншою одиницею, більш-менш знайомою мовцеві, помилкового приписуються значення чи мотивація останньої: прихватизація замість приватизація (пор. прихопити); перетрубація замість пертурбація (пор. пере + труба); оживлення внутрішньої форми слова, неправдиве етимологізування для надання слову знайомого оформлення, смислу, внутрішньої форми. Етимоло́гія (грецьк. etimon – істина і logos – слово, вчення) поети́чна (мета́ фора звукова́) – наближення в мовленні близьких за звучанням різнокореневих слів як художній прийом: І йдуть роти маршем, стиснувши рот (Анатолій Яна). Етимоло́гія – розділ знань, розділ порівняльно-історичного мовознавства, який вивчає походження слів мови; сукупність прийомів дослідження, спрямованих на з'ясування походження слова, а також сам результат цього з'ясування. Завдання й основна мета етимології – знайти й пояснити давні (первинні) значення та форми слів. Важливим поняттям етимології є внутрішня форма, тобто спосіб мотивації слова, семантична й структурна співвіднесеність морфем, із яких воно складається, з іншими морфемами. Іншими словами, внутрішня форма – це покладена в основу називання ознака при утворенні нового значення, яке відображає ту ознаку, за якою названо предмет. Внутрішня форма мотивує звуковий вигляд слова, вказує причину, за якою дане значення виражене саме цим словом. Історія значень слів тісно пов'язана з історією народу, тому етимологічні дослідження набувають першорядного значення при вирішенні важливих історичних, етнографічних, етногенетичних тощо питань. В результаті етимологічних досліджень про значення слів на давніх етапах мовного розвитку одержують висновки про конкретні уявлення про життя і мислення носіїв мови в доісторичні часи, від яких не збереглося писемних пам'яток. Етимологічні дослідження спираються на такі наукові принципи: 1) фонетичний – чітко й повно враховувати фонетичні закони (наприклад, підставу говорити про спорідненість слів гіркий, горіти, гарячий, жар дає наявність в українській мові чергування голосних о – і та о – а, г – ж); 2) семантичний – враховувати можливість значеннєвої спорідненості слів, наявність у них спільної семи (наприклад, слова горіти, гарячий, гіркий, горно, гончар (від горнчар), горщик, горілка, горе і под., крім спільної зву­кової частини гор / гір / гар, мають спільну сему «пек-v ти» – отже, вони етимологічно споріднені); 3) словотвірний – чітко виділяти морфеми (наприклад, походження слова щастя [шчас'т'а] стане зрозумілим лише тоді, коли правильно виділимо в ньому префікс ш-, який походить із колишнього с- (пор. написання в російській мові счастье, запозичене з церковнослов'ян­ської мови), корінь суфікс -й-, від якого зали­шилася тільки м'якість (пор. такий самий суфікс у слові пір'я [п'ірйа]), і закінчення -а – отже, дослівно воно означає «щось ніби частка, пайка»); 4) генетичний – враховувати також значення й звучання споріднених слів інших мов, близьких за походженням (наприклад, шоб зрозуміти значення слова рука, зіставляємо його із спорідненим польським reka [рен'ка] «рука», потім із литовськими ranka «рука» і renkiu «зби­раю, згортаю» – отже, первісне значення цього слова «збирачка, згортачка»; це значення збереглося в українських словах горстка, пригорща); 5) речовий — значення слова пов'язувати з дійсністю (наприклад, досліджуючи етимологію слова лебідь, його зіставляють із латинським albus «білий» на тій реальній підставі, шо лебеді білі; до речі, правильність такого зіставлення підтверджується і давньоверхньонімецьким словом albiz «лебідь»). Етимологія в широкому розумінні – це реконструкція фонетичного та морфологічного складу слова. Окрім спорідненості звуків і подібності (тотожності) морфем, етимологія виявляє вибірковість поєднання морфем в окремих словотворчих моделях [Варбот, с. 61]. Предметом наукової етимології є дослідження джерел і процесу формування словникового складу мови, проведення, за потреби, реконструкції окремого слова або певного словникового складу найдавнішого (частіше дописемного) періоду [Трубачов, с.596]. Основу етимології складають розумові, ментальні структури – фіксовані форми ментального досвіду (концепти, когнітивні схеми). В умовах пізнавального контакту з дійсністю вони «забезпечують можливість надходження інформації щодо подій, які відбуваються, та її перетворення, а також керування процесами обробки інформації й вибірковість інтелектуального відображення». Основною ознакою ментальних структур є «згорнутість»: у процесі зовнішніх впливів вони можуть «розгортати» особливим чином організований ментальний простір [Холодна, с.95-96].

Джерела:

⠀ Загнітко, А. (2012). Словник сучасної лінгвістики : поняття і терміни. – Донецьк : ДонНУ, – 426 c.

⠀ Трубачов, О.Н. (2012). Труды по этимологии: Слово. История. Культура/О.Н. Трубачов. Т. 1. – М.: Языки славянской культуры, 2004. – 800 с.Дононецьк : НУ,.– 402 c.

⠀ Варбот, Ж.Ж. (1998). Этимология // Большой энциклопедический словарь: Языкознание / [гл. ред. В.Н. Ярцева]. – 2-е изд.