Антономазія
Антономазія – троп, який полягає в заміні прямої назви особи іншою, а саме: загальної назви власною з міфології, історії, літератури тощо на основі певних асоціацій метафоричного характеру; описовим найменуванням особи; є різновидом перифраза [Енциклопедія, с. 29].
Антономазія – поетичний троп, який уживається для непрямого, часто метонімічного називання літературного персонажа або зображуваного явища іменем міфічного чи літературного героя; іноді антономазійний образ, перебираючи на себе властивості іншого предмета, набуває ознак символу [Пятницкий, с. 52–53]. Антономазією (грецάντονομασία, від άντονομάξω – називаю по-іншому) називається різновид метонімії, побудованої на вживанні власного імені замість загального. Сутність антономазії ґрунтується на тому, що «власне ім'я, найчастіше ім'я особи, що вирізняється якоюсь характерною ознакою або сталою належністю до певного явища, стає прикметою цієї ознаки або цього явища. Багато міфологізмів, літературних персонажів, історичних діячів стали традиційними: Цицерон – „красномовна людина", Плюшкін – „скупий", Марс – „війна" і т. д. Більшість власних імен, що використовуються в загальному значенні, передають одночасно й емоційну оцінку». Наприклад: «Ось і не треба газетних фраз! // – Біль є постійно біль! – // Мовчки зросте десь новий Тарас // Серед кривавих піль!» (Є. Плужник); «Ми переходили всі кола – // О, жоден дант того не бачив!» (Є. Маланюк);
Антономазія – троп, відомий ще з античності. «Антономазія, або заміна назви – це вживання власного імені замість загального... які мають між собою певну подібність характерів або особливостей». Це троп, в основі якого лежить «описання імення якоїсь особи загальнозвісною прикметою, або названня її іншим йменням, взятим від міста або краю, звідки вона походить, або по-батькові і т. д. Дуже часто служить антономазія для оминання монотонного повторювання одного імення. Так, наприклад, Гомер називає часто Агамемнона і Менелая разом – Атридами, Ахила – Пелідом, самого Гомера називали в старину Меонідом». Номінація – лексичний мовний прийом антономазія.
Антономазія є зручним способом вуалітивності та уникнення небажаної конотації, однак спільність носія власної назви з денотатом, який вона номінує, не завжди яскраво виражена. Як приклад можна привести вираз швидка настя. – Ніт, в мене від нього швидка настя (15). Антономазію не можемо впевнено віднести до окремого випадку метонімії чи метафори, оскільки антономазія базується чи на схожості, чи на суміжності ототожнюваних об’єктів. У мовленні антономазія є стилістичним прийомом, а саме – свідоме використання вже існуючої чи створенні нової власної назви, в якого разом із називним значенням одночасно реалізується і предметно-логічне. Це призводить до того, що назва не тільки ідентифікує об’єкт, але й інакомовно його характеризує. Залежно від того, чи переходить загальна назва у власну (тобто в основу нового імені власної назви вкладаємо предметно-логічне значення вже існуючої загальної назви) чи на перший план виходить потенційне предметно-логічне значення втіленої власної назви, виділяємо два види антономазії. У мові антономазія – це варіант втіленої власної назви. Цей варіант вказує не на першочерговий референт назви, а на його характеристики, відмінні риси. Проте референтна віднесеність залишається, проте може поступово стиратися. Якщо ж вона повністю зникає, це призводить до появи у мові нової загальної назви. Розглядаючи антономазію з позиції акту номінації, можемо її схарактеризувати і як процес, і як результат номінативної діяльності. Варто також усвідомити різницю між антономазією, яка характеризує одиницю мови, тобто власну назву, яке має потенційне предметно-логічне значення, яке реалізується в певних контекстах, і антономазією як стилістичним прийомом, тобто особливим використанням назви в контексті для досягнення певного прагматичного впливу [Tatarovska].
Антономазія вимагає попередніх базових знань, тобто знань про ознаки і властивості того, чиє ім'я або назву використовують. Обидва види антономазії характеризуються виразною експресією, широко вживаються у публіцистичному, науково-популярному мовленні, у фольклорі, в усній розмові, в художніх творах піднесено романтичного або принижено сатирично характеру: “У чистім полі, в полі на роздоллі, де колосочки проти сонця жмуряться, Вернигора, Вернивода й Вернидуб — три велетні—зібралися та й журяться” (Л. Костенко). Сутність антономазії ґрунтується на тому, що «власне ім'я, найчастіше ім'я особи, що вирізняється якоюсь характерною ознакою або сталою належністю до певного явища, стає прикметою цієї ознаки або цього явища. Багато міфологізмів, літературних персонажів, історичних діячів стали традиційними: Цицерон – „красномовна людина", Плюшкін – „скупий", Марс – „війна".
Явище автономазії можна спостерігати у процесі творення молодіжного сленгу: описове визначення особи замість того, щоб назвати її ім’я й прізвище: Вася – людина, яку не поважає її оточення; Андрюша – маленький, слабкий, неосвічений чоловік; Бармалєй – декан; Мальвіна – гарна дівчина; Шрек – некрасивий, непривабливий зовні чоловік.
Антономазію слід розглядати як стилістичний прийом і як особливий засіб мовної номінації, використання якого веде до виникнення специфічного класу імен, який володіє характеристиками як номінальною, так і власного імені, володіє певними структурно семантичними і прагматичними ознаками. Антономазія характеризуються виразною експресією (Експресія (лат. expressio – вираження) – 1) сила вираження, вияву яких-небудь почуттів, переживань і т. ін.; 2) підкреслене виявлення почуттів, переживань; виразність; 3) інтенсивна виразність тексту, що створюється фонетичними, лексичними, граматичними, стилістичними засобами мови), широко вживається у публіцистичному, науково-популярному мовленні, у фольклорі, в усній розмові, в художніх творах піднесено романтичного або принижено сатирично характеру. Антономазія робить сприйняття текстів, не тільки художньої літератури. Завдяки їй, слухач або читач може ще більше зануритись в атмосферу тексту та відчути яскравіші емоції. Розглядаючи антономазію, як засіб оцінки, не можна не звернутись до повсякденного життя, адже при спілкуванні ми порівнюємо певну подію чи особу з кимось або чимось, показуючи наше ставлення [Дегтярьова, с. 1]. Вчені визначають антономазію як вид метонімії, як надання додаткового наймення (за провідною рисою) [ Галич 41, с. 220]. Названий троп замінює багатозначну назву стислим описом, який допомагає її розгадати [Святовець, с. 25].
⠀ Tatarovska, O. (2020). Явище автономазії в мові та мовленні (на матеріалі англомовної преси). Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Серія «Філологія», (10(78), 48–51.
⠀ Дегтярьова, Л.І.(2013) Семантичні особливості, когнітивні механізми складання антономасійних комплексів [Текст] / Л.І. Дегтярьова, Є.С. Босенко // Соціально-гуманітарні аспекти розвитку сучасного суспільства : матеріали Всеукраїнської наукової конференції
⠀ Пятницкий, В. Д. (1996) О вариантах пунктуации при вводных и вставных единицах / В. Д. Пятницкий // Русский язык в школе. – № 6. – С. 85–90.
⠀ Галич, О. А. (2001) Теорія літератури : [підручник] / О. А. Галич, В. М. Назарець, Є. М. Васильєв; за наук. ред. О. А. Галича. – К.: Либідь. – 488 с.
⠀ Святовець,В. Ф.(2011) Словник тропів і стилістичних фігур / В. Ф. Святовець. – К. : ВЦ «Академія». – 176 с.