Акт локутивний

Локуція (від лат. “locutio” – мовлення) – форма, в якій особа може втілити власний іллокутивний намір (можна вжити прямий і непрямий мовленнєвий акти). Локутивний акт містить артикуляцію звуків (акт фонації) і вживання слів, і поєднання їх за правилами граматики; позначення за їх допомогою відповідних об’єктів (акт референції); приписування цим об’єктам відповідних властивостей і відношень (акт предикації). Локутивний акт – це акт промовляння певного висловлювання з певним буквальним значенням. Локутивним постає сам акт мовлення (проголошення). Локутивний акт реалізується: 1) як фонетичний акт (вимова окремих звуків); 2) як фатичний акт (вимова окремих слів, що сприймаються як певні звукосполучення, котрі належать до певного словника і певної граматики); 3) ретичний акт (вимова мовних знаків, відповідних слів із властивим для них значенням і референцією). Фатичний і ретичний акти різняться особливостями цитування тощо. Перший передається прямою мовою: Він сказав: “Іди!”, де Іди! являє собою фатичний акт. Ретичний акт передається непрямою мовою: Він сказав, щоб я йшов. Локутивний акт супроводжується ілокутивним. Для нього притаманні намір, мета і конвенційність. Ілокутивний акт реалізується під час говоріння і протиставлений самому говорінню, що зумовлює його ядерність як об’єкта дослідження. Слід диференціювати різні наміри, з якими вимовляється та або інша локуція (результат). Це може бути питання або відповідь, інформація або попередження, оголошення вироку або ухвали, заклик або критика тощо. Локуції можуть використовуватися в різних функціях. Дж.Остін кваліфікував їх як функції мови (пор. розгляд останніх у структурній лінгвістиці) і витлумачував у розрізі ілокутивної сили, що є найважливішою характеристикою мовленнєвого акту [Загнітко, с. 55-56 ].

Джерела:

⠀ Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії.

⠀ Павлович, А. В. Національний технічний університет України «КПІ». Прагматика і теорія мовленнєвого акту . http://www. rusnauka. com/34 _ VPEK_2012/Philologia/7_120101.doc.htm

⠀ Загнітко, А. П., (2007). Теорія сучасного синтаксису, Донецьк: ДонНУ.