Стиль функціональний
Стиль (від лат.stilus, stylus – гостра паличка для писання на дерев'яних табличках, вкритих воском, манера письма) [Констанцій (випускає стиля з рук):] Прости... не можу... [Мартіан:] Дай. Я сам скінчу. (Бере до себе табличку й стиля і пише помалу, але твердою рукою) (Леся Українка, III, 1952, 327) – ознака мовленєвої системи; організація мовних засобів, «сукупність характерних ознак, особливостей, властивих чому-небудь, це єдність образної системи, засобів художньої виразності та творчих прийомів, обумовлених історичними та ідейно-світоглядними засадами[Михайлова, 45, 48].
Стиль – різновид творчої мовної діяльності, тип мовомислення, мовної поведінки в різних колективно усвідомлених ситуаціях спілкування. У центрі розуміння динамічної моделі стилю – людина, яка і породжує, і сприймає (декодує) стильові різновиди мови [Єрмоленко, с. 272].
Виділяють п’ять основних стилів української літературної мови: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний. «Історія літературної мови, засвідчує постійну взаємодію зазначених стилів» [Русанівський, c. 76].
Науковий стиль – це повідомлення з науковою інформацією, які вимагають логічного викладу на лексичному та граматичному рівнях; характеризується вживанням термінологічної лексики, розгорнутими складними і складнопідрядними реченнями, відповідними фразеологізмами; документуються твердження, обов'язкові посилання, а також цитати. Його різновиди: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний, виробничо-технічний з відповідними мовними вимогами до кожного різновиду.
Офіційно-діловий стиль – це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Має дві форми: усну і писемну. Його стильові різновиди: дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський. Написання документів вимагає суворої нормативності (літературної мови з відповідним добором мовних засобів) та логічної виразності.
Публіцистичний стиль призначений інформувати суспільство про факти, явища і формувати громадську думку. Основна риса: поєднання логічного викладу з емоційно-експресивним забарвленням з метою впливу і переконання. Орієнтується на усне мовлення (ораторський стиль), а тому можлива діалогічна форма (запитання і відповіді на тлі авторського монологу), звертання, чіткість оцінок явищ, подій і т. ін. Має різновиди: науково-популярний, газетний, радіомовлення і телебачення* Побутують усна й писемна форми публіцистичного стилю.
Художній стиль – це складний сплав, відображає багатство національної мови; це поєднання всіх мовних стилів з погляду лексики, граматики, але з орієнтацією на літературну мову. Основні різновиди: проза й поезія. Одна з його особливостей – вживання художніх засобів (тропів: епітетів, метафор, порівнянь, алегорій і т. ін.), що сприяє створенню образності.
Розмовний стиль – найдавніший, виник з потреби спілкування; має дві форми: кодифіковану і некодифіковану. Риси його: неодноманітність, експресивно-емоційне забарвлення, просторічні елементи в лексиці, різні інтонації, ритми, мелодика; форма – діалогічна й монологічна, а тому неповні, еліптичні речення і позамовні засоби: міміка, жести, ситуація.
Вирізняють додаткові стилі – конфесійний та епістолярний. Конфесійний стиль – стильовий різновид української мови, що обслуговує релігійні потреби суспільства. Основне призначення стилю – вплив на душевні переживання людини. Конфесійний стиль репрезентується в таких жанрах: Біблія, житія, апокрифи, проповіді, послання, молитви, тлумачення Святого Письма. Епістолярний стиль – це стиль приватного листування. Основне призначення стилю – поінформувати адресата про щось, викликати в нього певні почуття, які б відповідали емоційній настроєності автора. До епістолярного стилю зараховують не тільки листи видатних письменників, громадських і культурних діячів, учених, а й щоденники, записки, мемуари [Бабич]. «Історія літературної мови засвідчує постійну взаємодію зазначених стилів» [Русанівський, c. 76].
⠀ Єрмоленко, С.Я. (1999).Нариси з української словесності: стилістика та культура мови. Київ, 7.
⠀ Михайлова, Р. (1999). Про змістовно-смислові значення поняття стилю. Міжнародна науково-практична конференція. Актуальні проблеми сучасного дизайну. – 48с.
⠀ Бабич Н. Д. (2003). Практична стилістика і культура української мови : навч. посіб. / Н. Д. Бабич. – Львів : Світ. – 432 с.
⠀ Русанівський, В.(1976). Співвідношення функціональних і експресивних стилів мови / В. Русанівський // Слово і труд. – К.