Цитата. Цитування
Цитата – (нім. Zitat, від лат. cito – приводжу, проголошую). Дослівний уривок з тексту, твору або чиїсь слова, що наводяться на письмі чи усно [Ганич, Олійник, с. 330]. О.Селіванова зазначає, що цитата є одним із виявів текстової категорії інтертекстуальності, дослівне введення до тексту фрагмента іншого тексту або висловлення. Цитата зумовлює рекурсивні відношення діалогічності тексту із семіотичним універсумом культури [Селіванова, с. 784].
Цитування – пряме використання першоджерела з посиланням на нього відразу після цитати. Пряме цитування – дослівне цитування автора. Непряме цитування – виклад думок, ідей автора своїми словами, використовуючи перефразування та узагальнення. На думку Н.О. Фатєєвої, алюзія – це запозичення певних елементів передтексту, за якими відбувається їх упізнавання в тексті-реципієнті, де й здійснюється їхня предикація. Алюзійне цитування – підтвердження того, що автор нагадує читачеві про ранні літературні факти та їх текстові компоненти. Алю́зія літературна (лат. alludere — жартувати, натякати) — художньо-стильовий прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору або історичної події, має витлумачити обізнаний і кмітливий читач. Наприклад, образ «Лисиці брешуть на щити, і кличе див поверху древа» (вірш М. Рильського «Слово про рідну матір») уповні розкривається за умови ознайомлення читача з першоджерелом — «Слово о полку Ігоревім». Алюзію також можна витлумачувати як засіб інтертекстуальності, як один із способів розгляду літературного твору в межах літературної традиції.
⠀ Волков, А. Р. (2001). Алюзія // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці : Золоті литаври.
⠀ Фатеева, Н.А. Контрапункт интертекстуальности или интертекст в мире текстов. Москва : Агар, 2007. 280 с.