Еколінгвістика

Еколінгвістика – розділ мовознавства на межі соціо- та психолінгвістики й лінгвістичної філософії, спрямований на розгляд мови як складника системи взаємного існування людини, суспільства і природи. Головними напрямами еколінгвістики є: 1) дослідження глобальної мовної ситуації у світі; 2) установлення причин, форм, функцій і наслідків мовної різноманітності; 3) аналіз чинників зникнення мов; 4) систематизація екологічних і неекологічних елементів мовних систем; 5) аналіз текстів, які торкаються або розробляють теми охорони навколишнього середовища; 6) дослідження еко-дискурсів, тобто комунікації, пов’язаної із правовими нормами охорони середовища, текстів навчальної спрямованості, що забезпечують виховання еко-грамотності тощо; 7) аналіз психологічних, соціальних, гендерних чинників еко-комунікації; 8) розгляд співвідношення еко-грамотності і мовної грамотності з огляду на боротьбу за чистоту мови [Селіванова, с. 147]. Екологічна лінгвістика спрямована на очищення навколишнього середовища суто лінгвістичними засобами. [Иванова, с. 47]. Слово впливає на свідомість, пробуджує до пізнання нового та усвідомлення безповоротності людських дій та вчинків. Наприклад: Природа мудра. Все створила мовчки. Росинку поту втерла на брові (Ліна Костенко). Ще назва є, а річки вже немає (Ліна Костенко). Мені відкрилась істина печальна: життя зникає, як ріка Почайна. Через віки, а то й через роки, ріка вже стане спогадом ріки (Ліна Костенко).

Джерела:

⠀ Иванова, Е.В. (2007). Цели, задачи и проблемы эколингвистики/ Е.В.Иванова// Прагматический аспект коммуникативной лингвистики и стилистики: сб. науч. трудов.- Челябинск: Изд-во ИИУМЦ «Образование».

⠀ Селіванова, О.О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава:Довкілля-К