Структурна лінгвістика

Структурна лінгвістика – галузь мовознавства, яка обмежує предмет дослідження внутрішніми співвідношеннями і зв’язками в мові, тобто взаємовідношеннями і протиставленнями всередині мовної системи [Ганич, Олійник, с. 121]. Це був новий напрям у мовознавстві, що виник на початку ХХ ст. Видатні мовознавці І. Бодуен де Куртене та Ф. де Соссюр багато працювали над питанням виникнення структурної лінгвістики. Головним поняттям їхньої лінгвістичної концепції була система та структура мови. Мовознавець А. Зеленько у своїх працях стверджує, що «лінгвістичний структуралізм з самого початку свого існування не був одностайним у розв’язанні ряду теоретичних питань, розгалужувався у зв’язку з цим на окремі школи, творчі групи» [Зеленько, с.146]. Виникнення основних напрямів у структурній лінгвістиці зумовлено тим, що в різних лінгвістичних гуртках акцентувалися різні сторони вчення Ф. де Соссюра та по-різному робилися уточнення до його концепції. Варто зазначити, що мовознавство завжди мало системний характер, однак лише в ХХ столітті питання про структуру мовної системи стає центральним серед інших досліджуваних проблем. Структурна лінгвістика – це лінгвістика, що розглядає мову як структуру і це поняття закладає в основу своїх теорій. Категорія структури включає закономірні зв’язки наявні в об’єкті. Поняття структури лінгвісти тісно пов’язують із поняттям системи. Тобто структура – певна система, що оперує закономірними зв’язками. Таким чином система і структура взаємопов’язані, але в методологічному аспекті ці категорії дають змогу вільно оперувати ними кожною окремо. Першим з мовознавців, хто у своїх дослідженнях прагнув розглядати мовотворення як відношення між знаками в системі тільки мовотворення, був Ф. де Соссюр. Безумовно, лінгвістичний структуралізм як реакція на попередню асистемність у мові відзначався й формалізмом, і нехтуванням конкретного характеру мови. До кінця 60-х і початку 70-х років усталилася думка спеціалістів про те, що від лінгвістичних концепцій Ф. де Соссюра утворилося три структуральні школи дві Європейські (Копенгагенська і Празька) та одна Американська. Однак в Європі оформилося не дві, а три структуральні школи. Окрім названих вище, стала відомою ще й четверта – Лондонська школа. Ця, так би мовити, неточність пояснюється тим, що засновник Лондонської школи Д. Фьорс тривалий час не публікував своїх досліджень. Перша стаття, у якій теоретично обґрунтовувався новий метод – метод структурного аналізу, з’явилася лише в 1939 році під назвою «Структурна лінгвістика». Автором статті був датський мовознавець Віго Брьондаль. Статтю опубліковано в міжнародному органі нового лінгвістичного напрямку журналі «Асtа Linguistika». Лінгвістичний структуралізм з самого початку свого існування не був одностайним у розв’язанні низки теоретичних питань, а розгалужувався не тільки на окремі школи, а й творчі групи. На сучасному етапі розвитку науки про мовотворення чітко виділяється чотири різновиди лінгвістичного структуралізму: Копенгагенська школа (Глоссематика), Дескриптивна (дистрибутивна) школа американського структуралізму, Празька (функціональна) школа і Лондонська структуральна школа. Попри суттєві відмінності, ці школи характеризуються і спільними рисами. Основним завданням лінгвістики вважають синхронне вивчення мовотворень.

Джерела:

⠀ Гайдаєнко, І.В. (2019). Методичні рекомендації до самостійної роботи з дисципліни «Загальне мовознавство» з теми «Історія мовознавства. Структуральні школи». Херсон: Айлант.

⠀ Ганич, Д.І., Олійник, І.С. (1985). Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа.

⠀ Зеленько, А.С. Загальне мовознавство. Історія лінгвістичних вчень. Аспекти, прийоми та процедури вивчення мови: Посібник // А. С. Зеленько. – Луганськ, 2002. – 283с.