Семіотика

Семіотика (від грец. σημειωτικός – такий, що має ознаки від грец. σημεῖον – знак, ознака, грец. σῆμα – знак) – наука, яка досліджує способи передачі інформації, властивості знаків та знакових систем в людському суспільстві (головним чином природні та штучні мови, а також деякі явища культури, системи міфів, ритуалів), природі (комунікація у тваринному світі) або в самій людині (зорове та слухове сприйняття тощо). Іншими словами, семіотика – це теорія знаків та знакових систем.
Основи цієї науки були закладені ще представниками античної та середньовічної філософської думки. Основні принципи семіотики у XIX ст. сформулював американський філософ Чарльз Сандерс Пірс. У XX ст. семіотика набула лінгвістичного ухилу під впливом ідей лінгвістів Фердинанда де Соссюра та Луї Єльмслева, а також філософського ухилу під впливом ідей американського філософа Чарльза Морріса.
Виділяються три розділи семіотики:
● синтактика (або синтаксис, від грец. syntaxis – побудова, порядок) – вивчає закономірності побудови знакових систем безвідносно до їх інтерпретації, тобто співвідношення знаків один з одним;
● семантика (від грец. semantikos – те, що позначає) – вивчає відношення між знаком та його змістом;
● прагматика (давньогрец. pragmatos – дія) – вивчає відношення знаків з їх відправниками, одержувачами та контекстом знакової діяльності.
У сучасній науці виділяють декілька напрямів семіотичних досліджень:
● біологічна семіотика (біосеміотика)
● етносеміотика
● лінгвосеміотика
● абстрактна семіотика

Джерела:

⠀ Ганич, Д.І., Олійник, І.С.(1985). Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа.