Прагмалінгвістика

Лінгвістична прагматика – міжпредметна сфера досліджень, а також розділ науки про мову, який займається дослідженням функціонування мовних знаків у мовленні, окреслює вживання мови в комунікативних ситуаціях з урахуванням тісної взаємодії комунікантів [Арутюнова, c. 389-390]. Прагмалінгвістика – філологічна (лінгвістична) наука (дисципліна), галузь лінгвістичних досліджень; самостійний розділ комунікативної лінгвістики. Прагмалінгвістику до 1990 р. не виділяли в окрему дисципліну, а розглядали як галузь досліджень в семіотиці та мовознавстві, в якій вивчалося функціонування мовних знаків у мовленні. Оскільки прагматика не мала на той час чітких контурів, то, відповідно, лінгвісти розглядали і питання, пов’язані з суб’єктом мовлення, їх взаємодію в комунікації та ситуацію спілкування. Ці питання також вивчала і психолінгвістика. У лінгвістичному енциклопедичному словнику зазначено, що психолінгвістика визначається як “наука, що вивчає процеси мовотворення, а також сприйняття і формування мови в їх співвідношенні з системою мови”. У прагмалінгвістиці виділяють функціональну і приховану прагмалінгвістику. Функціональна прагмалінгвістика вивчає мовну діяльність відправника тексту з продуманим заздалегідь вибором іллокуцій, а прихована досліджує інтуїтивний звичний вибір сигналів і мовної поведінки відправника тексту. Такий поділ є корисний, оскільки приводить до важливих практичних результатів. Однією з умов повноцінного спілкування є ввічливість та доброзичливе ставлення до партнера в різних ситуаціях мовного спілкування. Мовний етикет як об’єкт вивчення потребує уваги різних наук: прагмалінгвістики, міжкультурної або зіставної прагматики, соціології, психології та суміжних з ними дисциплін. Зацікавленість до цих проблем виникла в середині ХХ ст., коли мовознавці почали приділяти більше уваги соціальним та особистісним факторам мовного спілкування. Межі проблематики поля Лінгвістичної прагматики постійно уточнюються. Так, під впливом концепції мовних ігор і значення як вживання австрійського філософа Л. Віттґенштайна у 1960–70-х рр. проблематика Лінгвістичної прагматики обмежувалася аспектами індексальності, референції, мовними значеннями у контекстах їхнього вживання.
Значну роль у розширенні й уточненні проблематики поля Лінгвістичної прагматики відіграли праці українських лінгвістів. В Украї­ні сформувалися декілька шкіл: київська (Г. Почепцов, О. Почепцов, В. Карабан, А. Бєлова та ін.), львівська (Ф. Бацевич, К. Кусько, А. Паславська, Т. Яхонтова та ін.), харківська (І. Шевченко, Л. Безугла, Л. Мінкін та ін.). Їхні праці присвячені питанням прагматичної організації дискурсів, мовленнєвих жанрів, мовленнєвих актів, стратегій і тактик ведення міжособистісного спілкування. Останнім часом актуальними стали проблеми прагматики міжкультурної комунікації, ви­яву суб'єктивних чинників у текстах різних типів тощо. Нині прагмалінгвістику вважають одним із провідних напрямів лінгвістики.

Джерела:

⠀ Арутюнова Н.Д. Прагматика. Лингвистический энциклопедический словарь. М., 1990. С. 389-390.

⠀ Бацевич, Ф.С. (2004). Основи комунікативної лінгвістики. К.: Академія.

⠀ https://esu.com.ua/search_articles.php?id=55505