Перлокуція

Перлокуція – наслідки досягнення результату мовленнєвого акту з огляду на вплив мовця на свідомість і поведінку адресата (виконання наказу, острах, подив тощо) [Остин 1986: 85–86]. Перлокуція орієнтована на зовнішні наслідки мовленнєвого акту й пов’язана із впливом на адресата, досягненням прогнозованого результату. Співвідносячи перлокутивний ефект з іллокутивним актом, можна говорити про успішність або невдачу іллокутивного акту, про його позитивні чи негативні наслідки [Сусов, 2009: с. 71]. Перлокутивний ефект – це „хід у відповідь партнера за взаємодією” [Карабан, 1989: 38]. Уживання паремії в конкретних комунікативних ситуаціях спрямоване на досягнення позитивного перлокутивного ефекту: виконання наказу, острах, подив, усвідомлення рекомендації чи заборони тощо. Так, прислів’я “Не питай, бо швидко старий станеш”; “Їж борщ з грибами – держи язик за зубами” мають чітко визначену іллокуцію – наказ не ставити зайвих запитань, не говорити зайвого, не видавати таємниць. Перлокуція є зовнішньою метою, посткомунікативним ефектом, який характеризується в епістемічних вимірах, оскільки спричиняє прямі або непрямі зміни у свідомості адресата, в думках, почуттях і поведінці та оцінюється на основі тих наслідків, які він викликає [Безугла].

Джерела:

⠀ Безугла, Л. Р. (2005). Перлокуція у дискурсі/Л. Р. Безугла // Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен. Харків: Константа,– С. 118–144.

⠀ Остин Дж. Л. (1986). Слово как действие: Пер. с англ. // Новое в зарубежной лингвистике.

⠀ Сусов, И.П. (1986). Лингвистическая прагматика, Винница: Нова кныга, 2009. Карабан, В. И. (1989). Сложные речевые единицы (прагматика английских асиндетических полипредикативных образований). Киев: Высшая школа, 1989.