Перифраз
Перифраз (від гр. periphrasis – описовий вираз). Описовий зворот мови, або стилістична фігура, троп, за допомогою якого передається зміст іншого слова чи виразу, шляхом підкреслення якоїсь особливості, якості істотних у певному контексті чи ситуації. Наприклад: Каменяр – Іван Франко, великий Кобзар – Тарас Шевченко, дочка Прометея – Леся Українка, споборники святої волі – революціонери (Т. Шевченко), тюрма народів – Росія (І. Франко). Перифраз – це переносне, описово образне найменування, що завжди несе в собі певну оцінку, допомагає яскравості, виразності зображення. Використовуються перифрази в художній літературі, публіцистиці і розмовному мовленні [Ганич, Олійник, с. 185]. Перифрази, що їх активно використовують поети й письменники-постмодерністи співвідносяться як зі словом, так і словосполученням та реченням. Перифрази-висловлювання становлять собою еквіваленти простих чи складних речень: той, що світ створив з нічого — бог; той брат, що так стогне в пітьмі — народ. Як вказував Б. Томашевський: „...перифраз побудований на визначенні предмета замість прямого його найменування”. Наприклад: „Над морем високо, на непорушній скелі, // Квіт чарівний на мертвому стеблі, // горить вогонь, — щоб у морській пустелі // знаходили дорогу кораблі” (Є. Плужник; мається на увазі маяк).
Виразність перифраза полягає в тому, що в його художній структурі завжди має місце елемент певної загадки, яку читачеві необхідно відгадати для того, аби зрозуміти, про що йдеться в перифразі.
⠀ Ганич, Д. І., Олійник, І. С. (1985). Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа.
⠀ Селіванова, О.О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава