Функціональна лінгвістика
Функціональна лінгвістика, або функціоналізм, – це сукупність шкіл і напрямів, які вивчають функціонування мови як засобу спілкування. Функціональний підхід передбачає вивчення мови мовця та слухача, а також комунікативних потреб мовця та мовної спільноти, аналіз функціональної природи мовних одиниць та мови загалом, при чому в центрі уваги – призначення мовної одиниці, функціональність мови та її елементів як ключ до розуміння мовних процесів та структур. Функціональні теорії мови припускають, що структуру мови найкраще аналізувати та розуміти з урахуванням функцій, які вона виконує. Йдеться про завдання передачі змісту та контекстної інформації. Отже, функціональна лінгвістика – це наука про мову в дії.
Філософські витоки функціоналізму як методології знаходимо в працях І. Канта, В. Джемса, Ф. Шіллера, Л.С. Виготського, В. Франкла та ін., у дослідженнях з квантової фізики, у теорії відносності А. Ейнштейна.
Мовний функціоналізм виник у 1920-х – 1930-х роках із систематичного структуралістського підходу, хоч певні завдання функціонального підходу були визначені ще в XIX ст. та на поч. XX ст. у наукових працях Ф.І. Буслаєва, О.О. Потебні, І.О. Бодуена де Куртене, Ф. Брюно, Л.В. Щерби, В. Скалічки, В.В. Виноградова та ін. Попередниками функціональної лінгвістики вчені вважають І.О. Бодуена де Куртене, Ф. де Соссюра, О. Есперсена.
Важливим центром функціональної лінгвістики стала Прага, де функціоналізм вперше був проголошений 1929 р. в «Тезах Празького лінгвістичного осередку». Головний принцип функціональної лінгвістики – «цільове призначення мови». Внесок Празького лінгвістичного осередку полягає у стратифікації мовних ситуацій (Р. Й. Якобсон) та створенні функціональної ономатології (В. Матезіус) і концепцій зв’язку мовних функцій та середовища (М. С. Трубецькой). Так, у працях Р. Якобсона подано шість функцій мовної комунікації, які орієнтовані на різні компоненти мовного акту – мовця, адресата, контакт, ситуацію, код і повідомлення. Запропонована вченим теорія «динамічної синхронії» дозволила розкрити паралелізм між історичною еволюцією мови, процесом оволодіння мовою, процесом мовного порушення при афазії і типологічною диференціацією мов. Значним внеском у фонологію була система із 12 бінарних акустичних ознак, запропонована Р. Якобсоном, Г. Фантом, М. Халм.
У червні 1976 р. було створено Міжнародне товариство функціональної лінгвістики у Франції, на появу якого великий вплив мав осередок Празької функціональної лінгвістики. До нього ввійшли такі вчені, як А. Мартіне, М. Мамудян, Ж. Мунен, Е. Бюйсанс, Дж. Харві та ін. Функціоналізм став альтернативою дескриптивізму Л. Блумфільда і глосематиці Л. Єльмслева. Основний принцип функціональної лінгвістики – розуміння мови як цілеспрямованої системи засобів вираження (цільове призначення мови). Цей принцип запропонований Р.О. Якобсоном, М.С. Трубецьким, С.О. Карцевським, а також німецьким психологом К. Бюлером, котрий також обґрунтував концепцію трьох функцій мови – експресивної, апелятивної та репрезентативної.
⠀ Кочерган, М.П. (2010). Загальне мовознавство. К.: Видавничий центр «Академія».
⠀ Семчинський, С. В. (1988). Загальне мовознавство: підручник. К. : Вища шк., 328 с.