Стилістика
Стилістика – розділ мовознавства й літературознавства, що вивчає функційно-стильові засоби мови та їхнє застосування з погляду норм, їхніх варіантів і відхилень в синхронному й діахронному аспекті, а також стилі, жанри і форми мови, такі якості мовлення, як логічність, точність, образність, багатство, доречність та ін. Стилістика досліджує закономірне і всенародно усталене функціонування мови, її основних структурних частин (фонетичного складу, лексики, фразеології, граматичної будови), мовних стилів, жанрів, форм (усної та писемної); використання мовних одиниць з якнайбільшою комунікативною доцільністю та дотриманням при цьому властивих мовним явищам усталених стильових і стилістичних норм, емоційно-почуттєвого й експресивного (виражального) забарвлення відповідно до властивих їм функцій. До уваги беруться всі можливі характеристики системи національної мови та стилістичні умови спілкування мовців, використання ними як типових, так і особистісних, індивідуальних мовних засобів вираження думок і почувань.
Термін «стилістика» утворився від слова «стиль» (грец. stylos, лат. stilus – спочатку назва палички для письма, згодом – мовного способу письма). Отже, основним предметом вивчення стилістики є стиль в усіх мовознавчих значеннях цього терміну. У теперішньому, найбільш звичному розумінні стиль мови (мовний стиль) – це різновид, одна з форм літературної мови, манера мовного вираження у різних сферах, умовах, формах (усній і писемній) спілкування. У сучасній лінгвістичній літературі простежується виразна тенденція вживати термін «стиль» переважно в значенні «функціональний різновид мови». Стиль мовлення – це набір специфічних засобів, які використовує мовець залежно від мети і завдань спілкування; це об’єднана певним функціональним призначенням система мовних елементів, способу їх відбору, вживання, взаємного сполучення та співвідношення, функціональний різновид літературної мови. Стиль мови визначається сферою її функціонування і характеризується особливостями у виборі, поєднанні й організації системи мовних засобів (лексичних, граматичних, фонетичних та ін.) у зв’язку з метою і змістом спілкування. Поряд із цим, на позначення одного з центральних понять стилістики використовується термінологічне сполучення «функціональний стиль», яке певною мірою дозволяє зняти омонімічність однослівного терміна.
В українській мові традиційно виокремлюють такі стилі мови: розмовно-побутовий, офіційно-діловий, науковий, художній, публіцистичний, конфесійний, епістолярний.
Об’єкт стилістики – це вся сукупність мовних одиниць з їх функціями (від звуків, літер до тексту), найрізноманітніше усне й писемне функціонування української мови.
Отже, стилістика – це наука про стилі мовлення, про стилістичну систему певної нації, про ментальні особливості використання мовних засобів, залежно від комунікативної мети, та естетизацію мови. Суть стилістики найвиразніше окреслив іспанський філософ Х. Ортега-і-Ґассет ще на початку 50-х років ХХ ст., коли пророкував цій науці блискучу перспективу: «Стилістика – «душа» всякої розвиненої мови. Тому їй має належати важливе місце як у науці про мову, так і в науці про художню літературу». Стилістикою охоплено всі мовні структури, мовні одиниці, серед яких є повнозначні (мають лексичне значення) і релятивні (службові, відносні, від лат. relativus – відносний), тож у системі мовознавчих дисциплін стилістиці належить особливе місце.
⠀ Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови. — Львів: Світ, 2003.
⠀ Ващенко В. С. Стилістичні явища в українській мові. — Харків, 1958. Ващенко В. С. Стилістична морфологія української мови. — Дніпропетровськ, 1970.
⠀ Дудик П. С. Стилістика української мови: Навчальний посібник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2005. – 368 с.
⠀ Зарицкий М. С. Стилістика сучасної української мови. — К.: ВКСР «Сансанга», 1999. Індивідуально-художній стиль і його дослідження. — К., 1980.