Соціолінгвістика
Соціолінгвістика – наука, яка розвивається на межі мовознавства, соціології, соціальної психології та етнографії, являє собою синтез соціології та лінгвістики й вивчає суспільну природу мови, механізми впливу суспільних явищ і процесів на виникнення й розвиток мови, її соціальні функції, а також зворотний зв’язок із соціумом, соціальну й функціональну диференціацію та функціонування мов і роль мови в житті суспільства та окремої людини. Це також розділ мовознавства, що вивчає причинні зв’язки між мовою та фактами суспільного життя, соціальну диференціацію мов (О. Ахманова).
Об’єкт соціолінгвістики – мова в її функціонуванні. Предмет – зв’язок мови і суспільства.
Соціологічний напрям у мовознавстві виник на межі ХІХ – ХХ ст. як реакція на натуралістичну концепцію А. Шлейхера, індивідуалістичний психологізм молодограматиків, іманентність структуралізму й естетичний ідеалізм К. Фосслера та Л. Шпітцера, які зближалися з позитивістськи налаштованими молодограматиками на підставі твердження про первинність індивідуальності людини, на відміну від колективного духу народу В. фон Гумбольдта і Г. Штейнталя. Цей напрям еклектично враховував методологічно різнорідні ідеї філософії Просвітництва, психологічного напряму мовознавства, марксистської філософії та філософії позитивізму, однак його завдання були чітко скеровані на соціальну природу мови, її комунікативну функцію, відношення мови й суспільства, мови й суспільно заангажованого індивіда.
Соціологічний напрям створюється у ряді країн світу: у Франції (французька соціологічна школа під керівництвом A. Мейє), Швейцарії (Женевська школа), Великобританії (Лондонська школа під керівництвом Дж. Фьорса), США (У. Уітні, Е. Сепір, Б. Уорф і представники антрополінгвістики), СРСР (Л. Щерба, Л. Якубинський, Є. Поливанов, B. Жирмунський, Б. Ларин, М. Марр, Р. Шор та ін.). Соціологічні концепції були висунуті також представниками Норвегії (А. Зоммерфельт), Японії (школа мовного існування М. Токіеда), Чехії (Празька школа), Німеччини (Лейпцизька школа) тощо.
Власне ж соціолінгвістика виникла на теренах мовознавства, соціології, соціальної психології й етнографії у другій половині XX ст. Термін «Соціолінгвістика» уведений у 1952 р. американським дослідником X. Каррі, хоч напрям дослідження взаємовпливу мови й суспільства вже існував протягом тривалого часу, а назви соціологічна лінгвістика й соціологія мови були відомі ще у 20 – 40-і рр. XX ст. У 60-х роках XX ст. до питання зв’язку мови й суспільства повертаються американські мовознавці В. Лабов, Д. Хаймс, присвятивши свої дослідження вивченню мовної ситуації в багатомовних країнах. Певний внесок у вивчення цього питання зробили українські вчені О. С. Мельничук, В. М. Русанівський, Ю. О. Жлуктенко та ін.
Теорія співвідношення мовних і соціальних чинників ґрунтується на працях представників соціологічного напряму французького мовознавства, особливо А. Мейє. Істотну роль у цьому відіграли дослідження американських етнолінгвістів, які розвивали ідеї Ф. Боаса і Е. Сепіра про зв’язок мовних і соціокультурних систем; праці представників Празької лінгвістичної школи В. Матезіуса, Б. Гавранка, Й. Вахка, які довели зв’язок мови із соціальними процесами і соціальну роль літературної мови; дослідження німецьких учених Лейпцизької лінгвістичної школи Т. Фрінгса, які обґрунтували соціально-історичний підхід до мови і необхідність включення соціального аспекту в діалектологію, а також праці японської школи «мовного існування» з проблем мовної ситуації. Слід згадати й роботу Поля Лафарга «Мова і революція» (1894), у якій доведено, що відмінність соціальних різновидів мови є наслідком суспільних суперечностей епохи французької буржуазної революції. У Росії проблема взаємодії мови і суспільства була предметом дослідження О.О. Шахматова, І.О. Бодуена де Куртене, М.Я. Марра, В. М. Жирмунського, Л.П. Якубинського, Є.Д. Поливанова та ін.
Увесь комплекс соціолінгвістичних проблем у загальному вигляді можна звести до таких питань:
– як соціальний чинник впливає на функціонування мов?
– як він відображається в мовній структурі?
– як мови взаємодіють?
Традиційно в соціолінгвістиці виділяли три розділи:
– психолінгвістику;
– етнолінгвістику;
– інтерлінгвістику.
На сучасному етапі розвитку мовознавства намітилась тенденція до виокремлення цих розділів у самостійні науки.
Дослідники виокремлюють у соціолінгвістиці три течії. Перша орієнтована на соціологію (досліджує норми мовного вживання, мету вибору варіантів мови, диглосію, теорію кодів залежно від різних соціальних детермінант). Друга спрямована на лінгвістику і вивчає неоднорідність мовної системи з огляду на соціальні параметри, а також зв’язок мовних змін із соціальними умовами. Третя має етнографічне й методологічне спрямування.
Головними векторами досліджень соціолінгвістики залишаються проблеми мовного колективу, суспільних функцій мови, форм її існування в соціумі, норми, соціальної диференціації мов залежно від різноманітності соціальних прошарків (стратифікаційна) і соціальних ситуацій (ситуативна), двомовності, полілінгвізму, мовної ситуації, мовної політики та ін.
Мовна ситуація – сукупність форм існування однієї мови або сукупність мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні та функціональній взаємодії в межах певних географічних регіонів або адміністративно-політичних утворень. Іншими словами, це взаємовідношення використовуваних на певній території різних мов чи різних мовних варіантів. Мовна ситуація охоплює соціальні умови функціонування мови, сферу і середовище вживання мови, форми її існування.
⠀ Масенко Л. Т. Нариси із соціолінгвістики. Київ : Вид. дім “КМА”, 2010. 243 с.
⠀ Мацюк Г. П. До витоків соціолінгвістики: Соціологічний напрям у мовознавстві. Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. 432 с.
⠀ Олексюк О. М., Василькова Н. І. Соціолінгвістика та основи мовної політики : навчальний посібник. Миколаїв : Ілліон, 2014. 264 с.
⠀ Олікова М. О., Семенюк А. А., Тарнавська, О. М. Словник соціолінгвістичних та етнолінгвістичних термінів. Луцьк : Волинський нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. 364 с.
⠀ Пінчук О. Ф., Червяк П. І. Нариси з етно- та соціолінгвістики. – Київ, 2005. – 152 с.