Психолінгвістика

Психолінгвістика (грец. psyсhe – душа і франц. linguistique – наука про мову) – наука, яка вивчає процеси утворення, сприйняття та формування мовлення у взаємодії із системою мови, а також розробляє моделі мовленнєвої діяльності та психофізіологічної мовленнєвої організації людини, перевіряє їх у процесі психологічних експериментів, досліджує взаємозв’язки мови і мислення, вплив мови на психічний розвиток людини, психологічну зумовленість мовних явищ, формування мовної свідомості, національну специфіку мовленнєвої поведінки, діяльність людини як мовної особистості, закорінену у психічне, тобто наука про мовленнєву діяльність людей у психологічних та лінгвістичних аспектах, зокрема експериментальне дослідження психічної діяльності суб’єкта в засвоєнні та використанні мови як організованої та автономної системи, адже значення будь-якого знаку полягає насамперед в активізації когнітивних процесів індивіда.
Лінгвістика традиційно займається науковим описом структури, форм та значень звуків, слів, словосполучень і речень. Психологія досліджує способи оволодіння цими системами та їх функціонування в реальному спілкуванні, коли люди вимовляють і розуміють речення. Психолінгвістика вивчає глибинні знання та здібності, необхідні людині для того, щоб опанувати мову в дитинстві і впродовж життя послуговуватися нею. Мову та інтелект, зв’язок між мовою і мисленням, вплив на свідомість за допомогою мови, загальні закономірності розвитку мовлення в онтогенезі, формування мовної свідомості, функціонування мовної особистості тощо. У фокусі уваги психолінгвістики – індивід у комунікації. Одним із основних положень психолінгвістики як когнітивної дисципліни є когнітивна обробка інформації, що надходить з органів чуття, яка відбувається на основі сформованих у індивіда ментальних репрезентацій. Психолінгвіст займається не лише мовленням суб’єкта в нормальному стані, а й у стані емоційної напруги, зміненому стані свідомості, патологічних психічних станах. Отже, мета психолінгвістики − опис та пояснення особливостей функціонування мови і мовлення як психічних феноменів із урахуванням взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників соціально-культурної діяльності особистості.
Наукова думка ХХ – початку ХХІ ст. значною мірою зосереджена на антропоцентричних дослідженнях. Поведінка, мовні, мотиваційні, психічні, психологічні та інші особливості людини нині є основними предметами вивчення гуманітарних наук. У ХХ ст. було здійснено фундаментальні дослідження фізіології та функцій мозку, психіки та психології людини. Цей період ознаменувався також розвитком філософської думки, зокрема екзистенціалізму, постмодернізму, появою мистецтва «потоку свідомості», впливом східних вчень, ідей фройдизму та неофройдизму. Науковці почали вивчати homo sapiens як особистість, що має складний внутрішній світ. Особливе місце серед різних галузей посідає психолінгвістика, що має міждисциплінарний характер. Як наука вона виникла порівняно недавно, проте вже посіла належне їй місце серед інших наук завдяки власній міждисциплінарності, новітнім підходам та результативності досліджень.

Джерела:

⠀ Белянин, В.П. (2003). Психолингвистика: Учебно-метод. пособие. – М.: Флинта. – 227 с.

⠀ Загнітко, А., Михальченко, М. (2008). Основи психолінгвістики: науково-навчальне видання. – Донецьк: ДонДУ. – 233 с.

⠀ Засєкіна, Л.В., Засєкін, С.В. (2002). Вступ до психолінгвістики. – Острог: Нац. ун-т

⠀ Селіванова, О.О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К.