Історична лінгвістика
Історична лінгвістика, яку також називають діахронічною лінгвістикою, – це галузь лінгвістики, що займається вивченням фонологічних, граматичних, семантичних змін, реконструкцією попередніх стадій розвитку мов, відкриттям та застосуванням методів, за допомогою яких можна продемонструвати генетичні взаємозв’язки між мовами. Історична лінгвістика сягає своїм корінням в етимологічні роздуми класичного та середньовічного часів, у порівняльне вивчення грецької та латинської мов, що склалося в епоху Відродження, і в припущення вчених щодо мови, з якої походять інші мови світу. Однак лише в ХІХ столітті з’явилося більше наукових методів порівняння мов та достатньо даних про ранні індоєвропейські мови, що поєднувались для встановлення принципів, якими зараз користуються історичні лінгвісти.
Перші лінгвістичні тексти написані клинописом на глиняних табличках – налічують майже чотири тисячі років. У перші століття ІІ тисячоліття до н. е., на півдні Межиріччя виникла граматична традиція, що тривала понад 2500 років. Лінгвістичні тексти з найдавнішого періоду традиції являли собою списки іменників шумерською мовою (мовним ізолятом, тобто мовою без відомих споріднених мов), яка на той час була мовою релігійних і правових текстів. Шумерська у повсякденному спілкуванні замінювалася дуже від неї відмінною (і нічим не пов’язаною) акадською мовою; однак вона залишалася мовою престижу і далі використовувалася в релігійних і правових контекстах. Тому її доводилося викладати як іноземну мову, а для полегшення цього відомості про шумерську заносили у свої писемні праці акадськомовні книжники. Упродовж століть списки стандартизувалися, а шумерські слова перекладалися акадською. Потім з’явилися тексти, які давали акадські відповідники не окремих слів, а цілих парадигм різноманітних форм слів: один текст, наприклад, має 227 різних форм дієслова ĝar «розмістити».
Дослідження з історичного мовознавства часто використовують терміни «консервативний» або «інноваційний», щоб охарактеризувати ступінь змін, що відбуваються в певній мові чи діалекті порівняно з суміжними різновидами. Зокрема, консервативний різновид змінюється порівняно менше, ніж інноваційний. Варіації пластичності часто пов’язані із соціально-економічним становищем носіїв мови. Прикладом інноваційного діалекту може бути американська англійська через величезну кількість мовців та відкриту взаємодію її носіїв з іншими мовними групами; зміни можна побачити в термінах технологічної галузі, розроблених для бізнесу та маркетингу. Конверсом інноваційної мови є консервативна мова, яка, як правило, визначається своєю статичністю та несприйнятливістю до зовнішніх впливів.
Спочатку історичне мовознавство було наріжним каменем порівняльного мовознавства, насамперед інструментом лінгвістичної реконструкції. Вчені займалися головним чином встановленням мовних сімей та реконструкцією незафіксованих прамов за допомогою порівняльного методу та внутрішньої реконструкції. Відтоді відбулася значна порівняльна лінгвістична робота. Інформація, необхідна для встановлення спорідненості мов, стає менш доступною через віддаленість періоду зародження мов – приблизно 10 000 років. Датування різних прамов складне. Доступно кілька методів для датування, але можна отримати лише приблизні результати, через неможливість звузити часові межі зародження тієї чи іншої мови.
⠀ Бевзенко, С. П. (1991). Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови : навч. посібник. – К. : Вища шк., 232 с.
⠀ Дорошенко, С.І., Дудик П.С. (1974). Вступ до мовознавства. – К.
⠀ Кочерган, М.П. (2006). Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр «Академія».
⠀ Селіванова, О. О. (1999). Актуальні напрями сучасної лінгвістики: аналітичний огляд : навч. посібник К. : Фітосоціоцентр, 148 с.
⠀ Семчинський, С. В. (1988). Загальне мовознавство: підручник. К. : Вища шк., 328 с.