Ареальна лінгвістика
Ареальна лінгвістика є маргінальною галуззю лінгвістики на межі соціолінгвістики та зіставного мовознавства, яка вивчає територіальне поширення мовних явищ різних рівнів, їхню міжмовну та міждіалектну взаємодію і документує закономірності шляхом картографування [Селіванова; с. 38]. Термін ареальна лінгвістика вперше зазначається у праці представників італійської неолінгвістичної школи М. Бартолі та Дж. Відосі «Основні положення просторової лінгвістики» у 1943 [Серебренников, с. 120].
Ареальна лінгвістика займається: - ареальною характеристикою особливостей мов і діалектів певного регіону; - встановленням та описом особливостей мовних контактів; - вивченням та побудовою теорії мовних союзів; - встановленням ролі субстратів; - аналізом мовної інтерференції й атракції у територіально суміжних мовах; - дослідженням діахронічної характеристики діалектів прамов, зокрема описом процесів архаїзації й неологізації у контактних мовах. Ареальна лінгвістика послуговується методом лінгвогеографії, що передбачає низку етапів, а саме: - підготовку лексичного матеріалу; - безпосереднє картографування; - реалізацію карт [Общее языкознание, с. 137]. Ключовим поняттям у картографуванні є ізоглоси – лінії на географічній карті, що ідентифікують межі поширення відповідного мовного явища та відповідно поділяються на ізофони, ізолекси, ізосеми, ізоморфи тощо.
Одним з основних понять ареальної лінгвістики є мовний ареал, під яким розуміється площа поширення мов, діалектів, мовних союзів або певних мовних явищ [Селіванова, с. 38].
⠀ Серебренников, Б.А. (1973). О содержании терминов “лингвистическая география” и “ареальная лингвистика”. Общее языкознание: Методы лингвистических исследований. М.. С. 120-155.
⠀ Серебренников, Б.А. (1973). Общее языкознание: Методы лингвистических исследований. М.: Наука. 320 с. Селіванова, О.О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К. 844 с.