Феромагнетизм

1. Феромагнетизм – магнітовпорядкованих стан речовини, при якому всі магнітні моменти атомних носіїв магнетизму в речовині паралельні та мають мимовільну намагніченість.
2. Феромагнетизм – сукупність магнітних властивостей, характерних для групи речовин у твердому кристалічному стані (феромагнетиків), які зводяться то того, що за відсутності зовнішнього магнітного поля при температурах нижче точки Кюрі у феромагнетиках встановлюється паралельна орієнтація магнітних моментів атомних носіїв магнетизму.

Магнітна сприйнятливість феромагнетиків може досягати значень ~104–105 Гс/Е, їх намагніченість зростає з величиною зовнішнього магнітного поля нелінійно (криві намагнічення) і при великих полях досягає насичення, намагніченість також залежить від магнітної передісторії зразка, що призводить до неоднозначної залежності намагніченості від зовнішнього поля (магнітний гістерезис). У феромагнітних монокристалах спостерігається різка магнітна анізотропія. Температурний хід магнітної проникності має різко виражений максимум поблизу точки Кюрі (ефект Хопкінсона). Вище температури Кюрі феромагнетик переходить у парамагнітний стан, а в деяких випадках – у антиферомагнітний.

Джерела:

Прикладна фізика. Українсько-російсько-англійський тлумачний словник: У 4 т., Т. 4: С — Я / уклад.: О. Т. Богорош, С. О. Воронов, О. Г. Шайко-Шайковський, В. З. Маїк, М. Ф. Ясінський. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2015. 784c.

Сучасний тлумачний словник української мови: 100000 слів/ за ред. В.В. Дубічинського. – Х.:ВД «ШКОЛА», 2009. 895c.

Енциклопедія сучасної України https://esu.com.ua/