Теорія Відносності

1. Теорія відносності – це геометрична теорія тяжіння, що розвиває спеціальну теорію відносності, опублікована Альбертом Ейнштейном у 1915- 1916 р..
2. В основі загальної теорії відносності лежить експериментальний факт однаковості інертної маси (що входить у другий закон Ньютона) та гравітаційної маси (що входить у закон тяжіння) для будь-якого тіла, що призводить до принципу еквівалентності.

У рамках загальної теорії відносності, як і в інших метричних теоріях, постулюється, що гравітаційні ефекти обумовлені не силовою взаємодією тіл і полів, що знаходяться в просторі-часі, а деформацією самого простору-часу, яка пов’язана, зокрема, з присутністю маси-енергії. Загальна теорія відносності відрізняється від інших метричних теорій тяжіння використанням рівнянь Ейнштейна для зв’язку кривизни простору-часу з присутньою в ньому матерією
Однаковість інертної та гравітаційної мас виявляється в тому, що рух тіла в полі тяжіння не залежить від його маси. Це дозволяє теорії трактувати тяжіння як викривлення просторово-часового континууму. Це викривлення описується метрикою, яка визначається з рівнянь теорії тяжіння.

Джерела:

Велика українська енциклопедія https://vue.gov.ua

Словник технічних термінів http://dictionary.lpnu.ua/

Теорія відносності Ейнштейна простими словами // Futurum https://futurum.today/teoriia-vidnosnosti-einshteina-prostymy-slovamy/