Кібернетика

1. Кібернетика – наука про процеси управління й передавання сигналів у технічних системах, живих істотах і людському суспільстві, яка використовує математичні методи.
2. Кіберне́тика – наука про загальні закони одержання, зберігання, передавання та перетворення інформації у складних керуючих системах.

Основний об'єкт дослідження кібернетики – кібернетичні системи, які розглядаються абстрактно, незалежно від їх матеріальної природи. Приклади кібернетичних систем – автоматичні регулятори в техніці, ЕОМ, людський мозок, біологічні популяції, людство. Кожна така система є множиною взаємопов'язаних об'єктів (елементів системи), які здатні сприймати, запам'ятовувати та переробляти інформацію, а також обмінюватися нею. Початком історії кібернетики вважають 1947 р. – рік виходу в світ книги Н. Вінера «Кібернетика». Сучасна кібернетика складається з ряду розділів, які є самостійними науковими напрямами. Застосування кібернетичного методу досліджень до різного роду систем привело до виникнення таких галузей, як технічна, економічна, біокібернетика(біологічна і медична кібернетика) тощо. Теоретичне ядро кібернетики утворюють теорія інформації, теорія алгоритмів, теорія автоматів, дослідження операцій, теорія оптимального управління, теорія розпізнавання образів. Кібернетика розробляє загальні принципи створення систем управління і систем для автоматизації розумової праці. Основні технічні засоби для вирішення завдань кібернетики – ЕОМ.

Джерела:

Словник професійної термінології: Навчальний посібник/ Г.М.Ковальова, Л.К.Лисак, І.М.Медведєва. – Краматорськ: ДГМА, 2007. 10c.

Сергієнко, І. В. (2013). Кібернетика. Енциклопедія Сучасної України (Т. 13). Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Відновлено з https://esu.com.ua/article-6745

Енциклопедія кібернетики : [у 2 т.] Т.1 / редкол.: В. М. Глушков (відп. ред) [та ін.] ; АН Української РСР. - Київ : Голов. ред. Укр, рад. енцикл., 1973. 470c.