Напівпровідник

Напівпровідники — матеріали, електропровідність яких має проміжне значення між провідностями провідника та діелектрика. Відрізняються від провідників сильною залежністю питомої провідності від концентрації домішок, температури та різних видів випромінювання. Основною відмінною властивістю цих матеріалів є збільшення електричної провідності з ростом температури.

Значення питомого електричного опору чистих напівпровідникових
матеріалів лежать у діапазоні від 0,65 Ом ·м (германій) до 108 Ом · м (селен),
що перевищує питомий опір міді приблизно в 35 · 10б і 55 · 1013раз. Введення до
чистого напівпровідника невеликої кількості домішок (наприклад, один атом домішки
на мільйон, атомів напівпровідника) різко збільшує електропровідність такого
матеріалу. В залежності від концентрації домішок напівпровідникові матеріали можуть
мати питомий опір у межах 10-5— 102 Ом · м, що в 600— 6000 · 106 раз більше питомого,
опору міді. Дозуючи концентрації домішок, можна отримати напівпровідникові
матеріали з різними значеннями питомого електричного опору, який можна змінювати
в широкому діапазоні. Такі напівпровідники за своїми електропровідними властивостями
займають проміжне положення між металами та діелектриками.

Джерела:

Основи технології напівпровідникових матеріалів : навч. посіб. / І. В. Курило, С. К. Губа ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т "Львів. політехніка". – Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2012.

Будіщев М. С. Електротехніка, електроніка та мікропроцесорна техніка. Підручник. — Львів: Афіша, 2001 272с.