Монолог

Монолог (від гр. monos – один, єдиний і logos – слово) – форма мовлення адресанта, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття, а не на безпосередню мовленнєву реакцію адресата [Селіванова, с. 474]. Особливість побудови монологу в тому, що мовлення звернене до самого себе або до глядача (у спектаклі, кінофільмі) і на відміну від діалогу не розраховане на безпосередню реакцію іншої особи (чи осіб). Монолог композиційно організований і завершений за змістом. У ньому більш складні синтаксичні конструкції, які пов’язані з більш широким охопленням тематичного змісту висловлення. Монолог внутрішній – це роздум уголос, імітація емоційно-розумової діяльності в її безпосередньому проходженні, що є лінгвостилічним прийомом зображення внутрішніх переживань персонажа і дає змогу замінити опис подій передачею думок, вражень, емоцій тощо, які викликані цими подіями [Ганич, Олійник, с. 136]. Фрази у такому мовленні, як правило, незакінчені, переривчасті, стилістичні конструкції емоційно забарвлені, також зберігаються особливості вживання форм часу, виду, способу. Монолог драматичний – різновид монологу, в якому мова тільки супроводжує міміку, жести, пластичні рухи та інші способи передачі інформації. Монолог ліричний – лірична сповідь, у якій від першої особи передаються переживання й емоції. Комунікативні функції монологу зумовлюють його мовні типи: розповідь, міркування, сповідь, самохарактеристика тощо [Ганич, Олійник, с. 13].

Джерела:

⠀ 2. Селіванова, О.О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К.