Модальність

Модальність (від лат. modus – міра, спосіб) – категорія мови й мовлення, (висловлення, тексту), що виражає реальні / ірреальні відношення висловлення до дійсності, цільову настанову мовця або суб’єктивну кваліфікацію повідомлення [Селіванова, с. 462]. Вона також виражає оцінку відношення з боку того, хто говорить (або пише). Зміст висловлення може розцінюватись як реальний факт дійсності чи як факт бажаний, можливий чи неможливий, імовірний чи сумнівний. Модальні значення разом з граматичними категоріями способу, часу й особи становлять категорію предикативності. Модальність є необхідною структурною ознакою всякого речення. Первинна модальність виражає відношення змісту висловлення до дійсності. Модальні значення виражаються граматичними категоріями дієслівного способу, модальними частками, інтонацією. На первинну модальність може нашаровуватися вторинна, або суб’єктивна, модальність, якою виражається оцінка мовця, змісту висловлення (впевненість чи невпевненість, імовірність, експресивна оцінка). Найважливішим засобом вираження вторинної (суб'єктивної) модальності є вставні слова і словосполучення [Ганич, Олійник, с. 134-135].

Джерела:

⠀ 1. Ганич, Д.І., Олійник, І.С. (1985). Словник лінгвістичних термінів. К: Вища школа.

⠀ 2. Селіванова, О.О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К.