Мовний знак
Мовний знак – двобічна матеріально-ідеальна одиниця системно організованого мовного коду, яка довільно, символічно й конвенційно фіксує в чуттєвій сприйманій формі певний зміст і служить засобом збереження, отримання, обробки й передачі інформації [Селіванова, с. 451]. Ф. де Соссюр стверджує, що форма існує й ідеально у вигляді знань про неї, тому Мовний знак може формуватися лише на підставі усвідомлення носіями мови психічного зв’язку між поняттям, значенням і фіксованим за ними акустичним образом.
Мовний знак – це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків [Вікіпедія].Знаком можна вважати лише те, що служить для передачі інформації. З окремих знаків можна утворювати слова, які можна об'єднати в речення. Рисами Мовного знака дослідники вважають: 1) двобічність/однобічність; 2) системність як залучення знака до кодової системи з огляду на його синтагматичний та парадигматичний взаємозв’язок з іншими знаками мови; 3) відтворюваність як придатність повторюватися в цілісному, стійкому, фіксованому вигляді; 4) інформативність як придатність до передачі інформації; 5) здатність до узагальнення, відображену в можливості знака репрезентувати не лише конкретний референт, а й клас однорідних референтів; 6) комбінаторність як властивість до сполучення з іншими знаками; 7) довільність відносно позначуваного; 8) немотивованість / мотивованість іншими знаками мовного коду тощо [Селіванова, с. 452]. У сучасному мовознавстві дискусійним є питання, які одиниці мови слід вважати знаками. Існує думка, що оскільки мова є знаковою системою, то всі її одиниці (фонеми, морфеми, слова, словосполучення, речення), є знаками. Однак, підстав уважати повноцінним знаком морфему немає, бо самостійно вона, як правило, значення не виражає, а тільки у складі слова. Так, зокрема, визначити, яке значення має ізольовано взяте закінчення -а, неможливо, тоді як у складі конкретних слів воно легко встановлюється. Наприклад: вод-а — називний відмінок, однина, жіночий рід; зошит-а — родовий відмінок, однина, чоловічий рід; імен-а — називний відмінок, множина, середній рід. Морфема не може самостійно реалізувати своє значення, тому її називають напівзнаком. Основним мовним знаком, на думку С. В. Семчинського, слід вважати лексему (слово). Вона має план вираження і план змісту, який реалізується самостійно, тому лексему вважають справжнім знаком. Лексема як знак складається з незнаків (фонем). За допомогою обмеженого числа фонем (за термінологією датського лінгвіста О. Єсперсена — фігур) можна створити необмежену кількість знаків (лексем). У цьому виявляється так званий принцип мовної економії. Щодо речення, то його не можна вважати знаком, бо воно вже складається зі знаків і належить до рівня структур [Вікіпедія].
⠀ 1. Селіванова, О.О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К
⠀ 2. Електронний ресурс// – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/