Мова літературна

Літературна мова – унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує основні сфери діяльності, культурні потреби народу, художньої літератури, публіцистичних творів, періодичних видань, радіо, театру, науки, державних установ, школи тощо. Унормованість літературної мови полягає в тому, що словниковий склад у ній відібраний з лексичного багатства загальнонародної мови, значення і вживання слів, вимова й правопис регламентовані, формотворення і словотворення здійснюються за загальноприйнятими зразками. Літературна мова протиставляється діалектам, просторіччю, жаргонам. Залежно від змісту, мети й умов спілкування в літературній мові виділяються окремі функціональні різновиди – стилі. Літературна мова має дві форми – усну і писемну. Українська літературна мова сформувалась на основі загальнонародної мови, зокрема середньонаддніпрянських говірок [Ганич, Олійник, с. 121]. Зачинателем української літературної мови є І. Котляревський. У 1798 р. вийшло друком перших три частини “Енеїди”, яка була написана розмовною українською мовою. Основоположник нової української літературної мови – Т.Г. Шевченко, бо саме він “своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови” (І.К.Білодід) [Ганич, Олійник, с. 121-122].

Джерела:

⠀ 1. Ганич, Д.І., Олійник, І.С.(1985). Словник лінгвістичних термінів.К: Вища школа.