Мова
Мова. 1. Найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і повідомлення думок, почуттів і волевиявлень людини. Мова нерозривно пов’язана з мисленням і служить не тільки засобом вираження думок, а і знаряддям думки, засобом формування і оформлення думки, засобом формування і оформлення думки. Мова становить систему знаків, матеріальних за природою і соціальних за своїми функціями. Кожний елемент мови виявляє себе і виконує певну функцію лише у взаємному зв’язку і в єдності з іншими елементами мови. Мова – явище суспільне. Вона виникла в суспільстві і поза суспільством існувати не може. Існування мови проявляється в її функціонуванні, у мовленні. У процесі функціонування мова перебуває в стані постійного розвитку. Закони розвитку мови розглядаються разом із законами розвитку суспільства, оскільки є об’єктивними законами. Аналітичні мови – мови, в яких граматичні відношення виражаються службовими словами, порядком слів, інтонацією та іншими засобами. Мови афіксуючі – мови, в яких форми слів утворюються за допомогою афіксів, чим протиставляються (за ознакою незмінності) флективним мовам. Мова жива – мова, що на сучасному етапі є розмовною мовою певного народу і не має тенденції до виходу з ужитку. Мова мертва – мова, що вийшла з живого вжитку, перестала бути природною розмовною мовою і збереглася лише в писемних пам’ятках або, крім пам’яток, у штучному регламентованому вживанні. Наприклад, латинська мова, старослов’янська мова. Мови молодописемні – мови, що одержали писемність порівняно недавно і не мають ще писемної традиції. Мови писемні – мови, які мають писемність, писемну традицію. Мова природна – людська мова як природне знаряддя думки і засіб спілкування на відміну від мов, штучно створених. Мова рідна – мова, яка природно засвоюється в ранньому дитинстві від батьків, дорослих, що є носіями мови. Мови споріднені – мови з спільними рисами в фонетичній системі, граматичній будові, лексичному складі тощо як наслідок спільності їх походження. Мови старописемні – мови з давньою і стійкою писемною традицією. Мова усна – 1) мова, що існує тільки в усній формі, безписемна; 2) стилістичний різновид мови. Мова штучна – будь-яка допоміжна, штучно створена мова на відміну від природної.
2. Будь-яка мовна система, що відтворює одну з функцій природної мови або функціонує як її замінник. Мова допоміжна – всяка штучна мова, яка використовується для специфічних, окремих видів спілкування, чим відрізняється від природної мови – основного, всезагального засобу спілкування. Мова дитяча – мова дітей молодшого віку, що характеризується спрощеною системою фонем, обмеженим використанням граматичних засобів, простотою синтаксичних конструкцій і наявністю специфічних слів (люлі-люлі, ляля, цяця, коко, му-му), що в більшості культивуються дорослими. Мова жестів – сукупність рухів тіла, в більшості руки, що мають значення сигнала, знака тощо і використовуються як засіб спілкування. Мова міжнародна – штучна допоміжна мова, яка рекомендується як засіб міжнаціонального спілкування (есперанто, ідо).
3. Те саме, що стиль. Мова автора. Мова газети. Мова книжна. Мова езопівська – замаскований спосіб вираження думок з недомовками і натяками [Ганич, Олійник, с.129-131].
⠀ 1. Ганич, Д.І., Олійник І.С. (1985). Словник лінгвістичних термінів. К: Вища школа.