Комунікативна компетенція

Комунікативна компетенція – це здатність мобілізувати різноманітні знання мови, паравербальних засобів, ситуації, правил і норм спілкування для ефективного виконання певних комунікативних задач у відповідних контекстах або ситуаціях [70] [Селіванова, с. 263].
Суть комунікативної компетенції полягає у здатності особистості налагоджувати активну взаємодію, чи комунікацію, з іншими.
Комунікативна компетенція забезпечує комбіноване вживання мовних і немовних засобів маючи на меті комунікацію в певних соціально-побутових ситуаціях, уміння в них орієнтуватись, а також ініціативність спілкування.
Комунікативна компетенція – це система знань людини, мовленнєвих вмінь, здібностей і навичок; мовна, мовленнєва та соціокультурна складові.
Вчені формулюють визначення комунікативної компетенції так: комплекс знань про систему мови, мовні одиниці, їхню побудову і функціонування в мові, про способи формулювання думок рідною (іноземною) мовою, вміння розуміти, інтерпретувати і формулювати зв’язні висловлювання.
Дж. Ван Ек і Дж. Трим виділяють шість видів комунікативної компетенції:
– лінгвістичну
– соціолінгвістичну
– дискурсивну
– соціокультурну
– соціальну
– стратегічну [Айзенбарт, 2 ].
Комунікативна компетенція – сукупність комунікативних стратегій і комунікативних правил, постулатів, якими володіють члени спілкування [Санду, с. 110].

Джерела:

⠀ 1. Селіванова, О. О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К.