Компаративна лінгвістика

Компаративна лінгвістика – це напрям мовознавства, що розробляє процедури реконструкції походження мов від прамов; визначення і опис типологічних рис мов світу; мовних універсалій, установлення еволюційних змін і закономірностей розвитку споріднених мов шляхом їхнього порівняння на різних етапах.
Головний принцип компаративної лінгвістики – це порівняння, яке відбувається: 1) в аспекті діахронії однієї мови; 2) на синхронічному зрізі двох і більше мов; 3) при дослідженні еволюції кількох мов.
Дослідники поділяють лінгвістичний компаративізм на діахронічний та синхронічний, щоб уникнути ототожнення з порівняльно-історичним мовознавством.
До діахронічного відносять історичну типологію і порівняльно-історичне мовознавство, до синхронічного – зіставне (контрастивне, конфронтативне) мовознавство, формально-структурну типологію, характерологію й ареальну лінгвістику [Селіванова, с. 256].
Компаративна лінгвістика – сфера мовознавства, яка вивчає дві або більше мов (незалежно від спорідненості) для вияву подібностей і відмінностей на всіх рівнях мовної структури (фонологічному, морфологічному, синтаксичному, лексико-семантичному). Термін компаративна лінгвістика також позначає порівняльно-історичне мовознавство, але інколи використовується в більш широкому значенні – позначення всього загалу дисциплін, що ґрунтуються на порівнянні мов (крім порівняльно-історичного мовознавства, типологічне і зіставне) [Ковтун, с. 150-151].
Науково-методологічні основи компаративної лінгвістики було закладено в ХІХ столітті, коли цей напрям почали розглядати “як самостійну лінгвістичну дисципліну з метою реконструкції витоків, історії розвитку, взаємозв’язків між окремими мовами на основі порівняльних досліджень (реконструкції)” [Зарецька, Матвєєва].

Джерела:

⠀ 1. Селіванова, О. О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К.