Дистрибутивний аналіз
Дистрибутивний аналіз (від лат. distributio– поділ, розподіл) – методика встановлення ознак і функціональних властивостей певної мовної одиниці шляхом визначення сукупності сполучуваних із нею елементів (дистрибуції, оточення) однакового рівневого статусу (фонем, морфем, лексем тощо) у всіх можливих контекстах [Селіванова, с. 130].
Спочатку Дистрибутивний аналіз застосували щодо фонем шляхом побудови квадратної матриці, у якій фіксувалися звуки у препозиції та постпозиції. Згодом методика була поширена на морфеми, потім на слова з метою встановлення значень полісемантів, а також на речення. У реченні визначаємо місце слова (групи слів) стосовно члена речення, з яким вони безпосередньо пов’язані. Відокремлені члени речення, зокрема дієприслівникові й дієприкметникові звороти зустрічаються у творах письменників як у препозиції, так і в постпозиції. Зіставлення дистрибуції дієслів і аналіз випадків неможливості відповідних трансформацій дає змогу диференціювати систему значень полісемантів. Оточення мовних одиниць не завжди повністю збігається. Деякі мовні одиниці можуть мати тільки одну одиничну дистрибуцію, наприклад, укр. гайнувати (марнувати) час. Є низка слів, які однаково звучать, але мають різне сусідство, оскільки є різними частинами мови. Наприклад: мати – іменник (рідна, добра, найкраща, наша мати) та мати – дієслово (мати приїхала, мати книгу, мати успіх); три – числівник (три подруги, три побратими) та три – дієслово (три підлогу). Іменник мати поєднується з прикметником та присвійним займенником. Отже, Дистрибутивний аналіз – це метод лінгвістичного дослідження, за яким класифікацію мовних одиниць і вивчення їхніх властивостей проводять на основі поділу їх у мовному потоці, тобто розглядають у контексті [Ганич, Олійник, с. 63].
⠀ 1. Ганич, Д. І., Олійник, І. С. (1985). Словник лінгвістичних термінів. К: Вища школа.
⠀ 2. Селіванова, О. О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К.