Двокрапка
Двокрапка – розділовий знак у вигляді двох крапок, розташованих одна над одною, який уживається в простому й складному реченні [Ганич, Олійник, с. 58].
За правилами українського правопису двокрапка ставиться: 1) після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення, а також слів наприклад, як-от, саме та ін.: І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов (Малишко). Весільний обряд складається з трьох частин, а саме: заручин, сватання і весілля (Нар. тв.); розділення предикативних частин безсполучникових складних речень за умови пояснювальної: Про вирій знав я із дитячих літ: птахи летять у теплий дальній світ (Ющенко). Добре тобі, брате: маєш крила, маєш силу, Є коли літати (Шевченко); якщо в другому реченні вказано причину того, про що говориться в першому: Коли забув ти рідну мову, біднієш духом ти щодня: ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе до пня (Білоус).
Препозиції слів автора перед прямою мовою: І тихо-тихесенько я промовляла: “Сон літньої ночі, мені тебе жаль” (Леся Українка). У назвах статей, книг за умови функції конкретизації другої частини назв.
Значення двокрапка близьке до сучасного, сформувалося у граматиці М.Ломоносова, а у граматиці Л. Зизанія Двокрапка уживається близько у значенні до крапки з комою.
⠀ 1. Ганич, Д. І., Олійник, І. С. (1985). Словник лінгвістичних термінів. К: Вища школа.
⠀ 2. Олійник, О. О. (1994). Світ українського слова. К: Хрещатик.