Вербальна комунікація
Вербальна комунікація – цілеспрямована діяльність адресанта й адресата у процесі інформаційного обміну та впливу на співрозмовника за допомогою знаків природної мови. Інформаційний обмін містить у собі різний зміст – денотативний, конотативний, прагматичний, та естетичний, і спонукає до певної відповідної дії.
За способом знакового оформлення типами вербальної комунікації є усна, писемна та друкована. Писемна комунікація, на думку дослідників, на відміну від усної, характеризується високим ступенем формальності та плановості. Ш. Баллі стверджував, що в розмовному мовленні на перший план висувається взаємодія між індивідами й суспільною необхідністю, тоді як писемна комунікація дає більше місця індивідуальному виявленню та вибору. У зв’язку з поширенням технічних засобів комунікації, усне спілкування поповнюється новими мовленнєвими жанрами й отримує нетрадиційні для неї риси. У науковій літературі подаються, приміром, такі ознаки усної комунікації, як синхронність, обмежена доступність, прокурсивність, неструктурованість, однофазність творення. Ці риси якнайширше проявляються в усному міжособистісному спілкуванню. У писемній комунікації технічні засоби надають можливість продукування усного тексту в запису, для масового адресата, уможливлюють рекурсивність множинного прослуховування й перезапису текстів, структурованість, унормованість тощо. За способом адресованості вербальну комунікацію поділяють на аксіальну (адресовану конкретній особі чи особам) і ретіальну (адресовану будь-кому) або персональну й надперсональну: у першому випадку адресатом повідомлення є конкретна (для відправника) особа або група осіб, у другому – повідомлення адресоване анонімній (для автора) аудиторії, числення якої неможливе. Вербальну комунікацію за кількістю учасників поділяють на внутрішню (розмову із самим собою), міжособистісну (спілкування двох осіб), малих груп (3-5 осіб), публічну (20-100 осіб), організаційну (понад 100 до 1000 осіб), масову (понад 1000). За сферою спілкування виділяють наукову, політичну, релігійну (конфесійну), побутову, ділову, навчальну, спортивну, юридичну, військову, виховну й ін. типи комунікації.
⠀ 1. Ганич, Д.І., Олійник, І.С. (1985). Словник лінгвістичних термінів. К: Вища школа.
⠀ 2. Олійник, О. (1994). Світ українського слова. К: Хрещатик.
⠀ 3. Селіванова, О.О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К.