Варіативність

Варіативність – наявність різновидів: видозмін у мові й мовленні, що викликана різними умовами вживання мовних одиниць, а також відмінністю в належності мовців до соціального чи територіального середовища [Ганич, Олійник с. 33]. Варіативність простежується як літературі, особливо у фольклорі, так і мові. Лексика постійно видозмінюється. Найчастіше представлені варіанти видозмін у двох паралельних виявах: Петру й Петрові, студенту й студентові, на батьковому і на батьковім (полі), семи й сімох та ін. Розділ стилістики послуговується варіантними формами для вираження значеннєвої функціональної своєрідності та індивідуальної неповторності. У мові й мовленні розрізняють такі види варіативності: 1) семантико-лексична (здебільшого проявляється у синонімах) – прийти, пришкандибати, приплентатися; перемогли, здобули перемогу; 2) лексико-граматична (розрізняється за допомогою родового відмінка, який індивідуалізує об’єкт, названий відповідним іменником) – подай зошит (тобто саме цей) і подай зошита (будь-якого з наявних); 3) граматична (морфологічна) (розрізняються паралельні форми не семантично, а лише граматично (морфологічно), фонетично й стилістично: на син-у – М. в. та син-у Кл. в. Варіантні форми також є і в системі слів, які належать до інших частин мови: (на) зеленому лузі і (на) зеленім лузі; найбільш розгорнуті варіантні форми маємо спостерігаємо у кількісних числівниках: однієї і одної (Р.в.) , вісьма і вісьмома (О.в.). У формах піднімати й підіймати, хай і нехай пред­ставлено варіантність на морфемно-фонетичному рівні. Найрозгалуженішою є синтаксична варіант­ність: вчитися грамоти і грамоті, переступити по­ріг і через поріг. Найбільш розгалуженою є варіантність фразеологізмів: як у Бога за пазухою (за дверима, плечима та ін.). Найменший вияв варіантності спостерігаємо у фонетиці: два різні звуки в межах однозначного, того самого сло­ва: побачив у неї і побачила в ній, плещу і плескаю; між — поміж — помежи очі.
Нерідко у певних варіантних відношеннях чи зв’яз­ках перебувають лексеми, які фонетично різні, але надають емоційності. Наприклад, собака — слово нейтральне і пес — найчастіше стиліс­тично забарвлене. Лексичне значення обох слів (най­важливіша їх ознака) збігається; песик і собачка — пест­ливі, псяра і собацюра — згрубілі.

Джерела:

⠀ 1. Ганич, Д.І., Олійник, І.С. (1985). Словник лінгвістичних термінів. К: Вища школа.

⠀ 1. Дудик, П. С. (2005). Стилістика української мови. К: Академія.