Білінгвізм
Білінгвізм (від. лат. bi – два, lingua – мова) – двомовність як ознака мовної ситуації країни, регіону чи мовного стану індивіда, тобто володіння й користування особистістю або певною групою етносу одночасно двома мовами: однією як рідною, іншою набутою, але важливою для спілкування в деяких комунікативних сферах.
Білінгвізм – двомовність; володіння і поперемінне користування тією самою особою або колективом двома різними мовами або різними діалектами тієї самої мови [Великий тлумачний словник, с. 51].
Володіння й користування особистістю або певною групою етносу одночасно двома мовами ( однією як рідною, іншою набутою, але важливою у спілкуванні в деяких комунікативних сферах). Як зауважує Р. Фрумкіна, термін “двомовність” завжди був не чітким, а сьогодні його значення не те щоб розмилося, а взагалі розглядається в ореолі соціальних проблем. У сучасному мовознавстві термін набуває нового когнітивного й комунікативного пояснення. Вважається, що білінгвізм є проміжною ланкою переходу до одномовності. Кожен лінгвіст по-різному розцінював володіння двома мовами. Наприклад, на думку Б.Гавранека і Р.Грехема повне й автономне володіння двома мовами перевищує психічні можливості звичайної людини.
У соціолінгвістиці важливим є питання щодо сфер використання другої мови, ступеня вільного володіння нею. Російські соціолінгвісти відокремлюють збалансовану й незбалансовану двомовність. Перша означає однаковість рівня володіння мовами й використання їх у всіх сферах спілкування, друга наявна тоді, коли основна маса мовців пасивно володіє другою мовою або вживає в мовленні тематичні шари лексики другої мови.
⠀ 1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. (Ред. Бусел). (2003). К., Ірпінь: Перун.
⠀ 2. Селіванова, О.О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К.