Біхевіоризм

Біхевіоризм (від анг. Behavior – поведінка) – течія психології, основні постулати якої були перенесені до психолінгвістики, зокрема, американського дескриптивізму [Селіванова, с. 55].
Біхевіоризм є одним з напрямків психології, що пояснює поведінку людей, чи навіть тварин, механічними, рефлективними актами у відповідь на зовнішні подразники. Наприклад Е. Толмен вважав схему “стимул-реакція” недостатньою для опису поведінки і цілком наївною, оскільки потрібно враховувати певний досвід. Л. Блумфілд розвинув біхевіористську теорію мови як форму реактивної поведінки. Ця теорія стала підґрунтям американської дескриптивної лінгвістики. За механізмом походження поділяють на безпосередній та опосередкований. Також розвивали концепцію залежності засвоєння мови дітьми від потреб поведінки та враховували інтуїтивну поведінкову реакцію на стимули зовнішнього середовища. У соціолінгвістиці важливим є питання щодо сфер використання другої мови, ступеня вільного володіння нею.

Джерела:

⠀ 1. Селіванова, О.О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К.