Асона́нс

Асона́нс (фр. assonance, від лат. assonare – відгукуватися) – різновид звукопису, концентроване повторення голосних звуків у суміжних чи близько розташованих словах, переважно у віршовому рядку чи строфі [Качуровський, c. 112]. Асонанс створює ефект милозвуччя: «Було червоне поле бою» (О. Лятуринська); набуває іноді особливого значення у поєднанні з алітераціями: «О панно Інно, панно Інно» (П. Тичина) [90].
Асонанс (-а, чол., поетика) – неточна рима, в якій співзвучні тільки наголошені голосні звуки; повторення однакових голосних звуків у рядку чи строфі (Крижанівський, 67). Користується Рильський і таким засобом художнього впливу як звукозапис. Його поетика має зразки чудових асонансів та алітерацій [91]. Линуть птичі зграї, шелестять гаї. Білі мухи налетіли – все подвір’я стало біле (Рильський).

Джерела:

⠀ 1. Селіванова, О.О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К.