Обставина

Обставина – це другорядний член речення, який пояснює слово із значенням дії чи ознаки, виражає якісно-означальну характеристику дії, стану чи ознаки, умови, при яких відбувається дія або спосіб, міру, ступінь виявлення дії чи ознаки [Ганич, Олійник, с. 159]. У реченні обставини найчастіше залежать від дієслова та дієприслівника. Однак обставини можуть також залежати і від прикметника та дієприкметника чи прислівника. Обставини відповідають на питання як? де? куди? звідки? до чого? та ін. Наприклад: Завжди, коли випадає відвідати рідні місця, я використовую нагоду пройтися кілька кілометрів навпростецькою стежкою (Скуратівський). Коли йде дощ уночі, тоді під вікном чути шум окремий – дощ іде по деревах (Багряний).
Обставини можуть виражатися прислівником, непрямими відмінками іменників та займенників з прийменниками або без них, неозначеною формою дієслова (інфінітивом), числівником, словосполученнями синтаксично нерозкладними, дієприслівниковими зворотами та порівняльними зворотами із сполучниками сполучниками як, наче, ніби, неначе, мов, немов, нібито, немовби. В Україні довго побутував звичай, який зберігся й донині, хоч скільки було спроб викоренити його. На Різдво діти носили вечерю родичам, хрещеним батькам (Артюх).

Джерела:

⠀ Ганич, Д.І., Олійник, І.С. (1985). Словник лінгвістичних термінів. К: Вища школа.

⠀ Олійник, О. (1994). Світ українського слова. К: Хрещатик.

⠀ Селіванова, О.О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К.