Додаток
Додаток – це другорядний член речення, що означає об’єкт дії, стану чи ознаки і відповідає на питання непрямих відмінків [Ганич, Олійник, с. 69]. Додаток відповідає на питання кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому? Додаток найчастіше залежить від дієслова. Додатки можуть бути з прийменником і без прийменника (читати книгу, бачив сон, іти вулицею, зустріч з однокласниками, задоволений подарунком, дочекатися світанку). Додаток найчастіше виражається: 1) іменником у непрямих відмінках: Я бачив дивний сон (Франко); займенниками іменникового типу: Спішу до неї, мов, лелека, простори кинувши до ніг (Дворський); 2) будь-якою частиною мови, вжитою у значенні іменника: В морозному повітрі пахло вареним, смаженим (Цюпа); 3) числівником: П’ять помножити на п’ять; 4) дієсловом-інфінітивом: Дорослі просять дітей читати; 5) кількісними числівниками або словами багато, мало, кілька, декілька, немало і под.: Вітер зривав зі степу хвилі куряви (Гончар); 6) фразеологічними словосполученнями: Рілля біліє в бабинім тім літі, немов по всім широкім світі полотна білі простеля (Малишко).
Залежно від того, як дія поширюється на предмет, додатки поділяються на прямі й непрямі. Прямий додаток залежить від перехідних дієслів і виражається формою знахідного відмінка без прийменника: Зроби добро людині і забудь (Рильський). Додаток, виражений іменниками у формі непрямих відмінків, крім знахідного, називається непрямим. Наприклад: І довго ще літав над руїнами магістрату легенький попіл (Костенко). Козаки досконало володіли своїм тілом (Гончарук). Пахне нічними квітами земля, пахне плодами й листям (Довженко).
⠀ 1. Ганич, Д.І., Олійник, І.С. (1985). Словник лінгвістичних термінів. К: Вища школа.
⠀ 2. Олійник, О. (1994). Світ українського слова. К: Хрещатик.
⠀ 3. Селіванова, О.О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К.