Присудок
Присудок – головний член двоскладного речення, що означає дію, стан, якість, властивість (активну чи пасивну ознаку) предмета думки, вираженого підметом. Присудок з підметом синтаксично пов’язуються предикативним зв’язком і разом становлять граматичну основу, предикативне ядро двоскладного речення. Підмет і присудок формально уподібнюються один одному. Це уподібнення головних членів називається координацією [Ганич, Олійник, с. 224]. Присудок може означати: що робить підмет, що з ним робиться, в якому він стані перебуває, або ким, чим є чи буде. Плечистий ошатний дуб стоїть на околиці села самотиною. Рушник у нашому житті живе і сьогодні (Орел). За способом вираження розрізняють прості і складені присудки. Простим називається присудок, в якому граматичне і лексичне значення виражаються в одному слові: Тече вода з-під явора яром на долину (Шевченко). Складений присудок поділяється на дієслівний та іменний. Дієслівний складений присудок складається з дієслова, яке вказує на реальність чи нереальність дії чи час, та інфінітива, який називає дію. Із-за обрію стали накочуватися хмари (Гончар). Як романтично він умів оповідати про норов лебедів і звичаї гусей (Рильський). За тобою завжди будуть мандрувати очі материнські і білява хата (Симоненко). Іменний складений присудок складається з дієслова-зв’язки та іменної частини, вираженої іменником, прикметником, дієприкметником, числівником чи займенником, іноді фразеологічним сполученням: Астрономія була ахіллесовою п’ятою в його знаннях. Іменники у ролі іменної частини можуть виступати у будь-якому відмінку. Усі дієслова зв’язки вказують на особу, час і спосіб. Дієслово є в теперішньому часі вживається дуже рідко. Я єсть народ (Тичина). Воно становить нульову зв’язку: Богдан – студент. Богдан буде студентом. Богдан був студентом. Дід Захарко був коваль (Довженко). Дієслова зв’язки бути, стати, могти, хотіти позбавлені лексичного значення, а дієслова ставати, становити, лишатися, робитися, вважатися, здаватися, виявлятися надають присудкові певних смислових відтінків.
⠀ 1. Ганич, Д.І., Олійник, І.С. (1985). Словник лінгвістичних термінів. К: Вища школа.
⠀ 2. Олійник, О. (1994). Світ українського слова. К: Хрещатик.
⠀ 3. Селіванова, О.О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К.