Речення
Речення – основна одиниця мовного спілкування, яка являє собою інтонаційно оформлене смислове і граматичне ціле, що формує і виражає окрему, відносно закінчену думку й відношення її змісту до дійсності [Ганич, Олійник, с. 235]. Наприклад: Сонце заходить. Гори чорніють (Шевченко). Мова росте елементарно, разом з душею народу (Франко).
Основними граматичними ознаками речення є предикативність, модальність, змістова й інтонаційна завершеність, наявність головних членів. Предикативність (від лат. praedicatio – висловлення, твердження) полягає в тому, мовними засобами співвідносить зміст речення з дійсністю, формує речення як комунікативну одиницю. Вона властива усім реченням і виражається категоріями способу, часу і особи. Так у реченні Слова вмирають дієслово-присудок має дійсний спосіб, стоїть у теперішньому часі і третій особі множини (бо слова – іменник множини).
Модальність (від лат. modus – спосіб) виражає оцінку змісту висловленого до дійсності з погляду реального/нереального. Повідомлення сприймається як реальне (у теперішньому, майбутньому чи минулому часі) . Також засобами вираження модальності є інтонація, модальні слова, частки та ін.
Змістова закінченість речення полягає в його здатності виражати закінчену думку, яка не вимагає будь-якого доповнення. Наприклад: Після теплих літніх дощів хліба наливалися колосом, половіли (Цюпа). Зміст цього речення зрозумілий і поширення не потребує. Змістову закінченість в усному мовленні передбачає інтонація, а на письмі – розділові знаки. Речення за метою висловлювання поділяються на розповідні, питальні та спонукальні.
Головні члени речення – підмет і присудок – становлять граматичну основу (предикативний центр) речення. За структурою речення поділяються на прості та складні.
Просте речення – речення, яке має у своєму складі одну предикативну одиницю, одну граматичну основу. Просте речення є центральною одиницею синтаксису. Воно також є основною одиницею, яка бере участь у формуванні складного речення і будь-якого тексту [Ганич, Олійник, с. 226]. У простому реченні також знаходять своє конструктивне застосування словосполучення і форми слова. Наприклад: Стежина до маминої хати петляє через город (Скуратівський).
Просте речення до складу якого входять однорідні та відокремлені члени речення і порівняльні звороти, звертання, вставні слова чи словосполучення називається ускладненим. Наприклад: З діда-прадіда селянка, Катерина Білокур не переставала дивуватися незбагненній силі землі, скропленої дощем і зігрітої сонцем (Степовий).
За структурою прості речення поділяються на двоскладні та односкладні, повні та неповні, поширені та непоширені. Двоскладні речення мають підмет і присудок. Односкладні мають один головний член речення: підмет (називні) або присудок. Односкладні особові речення поділяються на означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові та безособові речення. Наприклад: Весна. Цвіт яблуні. Буду навчатись мови золотої. У нас проханих не люблять (Стельмах). З полови хліба не спечеш. Здобудеш освіту, побачиш більше світу. За рідний край життя віддай. Від добра добра не шукають (Нар. тв.). На дворі вже дощить. А тим часом весніє, весніє. У лузі пахне вогкою травою (Гончар).
Складне речення – речення, яке має у своєму складі дві чи більше граматичних основи (два чи більше предикативних центри). Наприклад: Пахощі зрілого хліба особливо були відчутні вечорами, коли спадала спека і настояне на колосках повітря розтікалося селом, а гарячий вітер з рідного поля ніби сповіщав хліборобам: пора косити (Цюпа). Складні речення залежно від засобів зв’язку поділяються на складносурядні, складнопідрядні та безсполучникові. Складносурядним називається таке складне речення, частини якого з'єднуються сполучниками сурядності і не залежать одна від одної. І день іде, і ніч іде (Шевченко). Складнопідрядним називається таке складне речення, у якому частини речення підпорядковані одна одній (головна та залежна). Ми підемо, де трави похилі, де зорі в ясній далині (Малишко). Коли син вирушав у із дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб беріг від лиха (Орел). Підрядні сполучники поєднують підрядну частину з головною. Складнопідрядні речення поділяються на підрядні з’ясувальні, означальні, обставинні (місця, часу, мети, причини, способу дії та ін.). Безсполучниковими називаються такі речення, у яких частини поєднуються інтонаційно. Світить з блакиті сонце, зеленіють гори, джерельною свіжістю дихає вода (Гончар).
⠀ 1. Ганич, Д.І., Олійник, І.С. (1985). Словник лінгвістичних термінів. К: Вища школа.
⠀ 2. Олійник, О. (1994). Світ українського слова. К: Хрещатик.
⠀ 3. Селіванова, О.О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К