Сполучник
Сполучник – службова частина мови, з допомогою якої здійснюється зв’язок між синтаксичними одиницями (членами речення і частинами складного речення) і виражаються смислові відношення між ними [Ганич, Олійник, с. 280]. Журавлі вже давно одлетіли у далекі і теплі краї (Сосюра). У густих верболозах поміж плакучих верб, що замріяно полощуть у тихих плесах довгі віти, вдень і вночі не втихають закохані соловейки (Яценко). Праця чоловіка годує, а лінь марнує (Нар. тв.). Сполучники не мають лексичного значення і виконують у реченні граматичну роль. Сполучники не пов’язані з формами самостійних частин мови, оскільки поєднують частини речення. Кличе мати вечеряти, а донька не чує (Шевченко).
За будовою сполучники поділяються на прості, складні і складені. До простих належать: а, та, і, але, бо, як, що. До складних належать сполучники, які розпадаються на складові частини: щоб, зате, проте, якщо, якби. Складені числівники складаються з двох або більше слів: тому що, через те що, для того щоб, зважаючи на те що.
За походженням сполучники розрізняють непохідні (прості, найдавніші, не співвідносяться з іншими частинами мови: а, але, та, бо) і похідні (складні і складені, які утворилися з інших частин мови і не втратили зв’язку з ними: як, де, куди, звідки, тому що, якщо). Шабля ранить голову, а слово – душу (Нар. тв.). Ми переможемо, тому що наша справа справедлива (Довженко).
За своїм вживанням сполучники є повторюваними і неповторюваними. Окрему групу становлять парні сполучники: не тільки – а (але) й; як – так і; хоч – але; не стільки – скільки; якщо – то.
Сполучники за синтаксичною роллю поділяються на сурядні та підрядні. Сурядні сполучники з’єднують між собою незалежні слова (однорідні члени речення) або незалежні одна від одної частини складного речення (складносурядні речення). Сурядні сполучники поділяються на єднальні, протиставні та розділові. Сонце росло, палало і тихо спускалось додолу (Коцюбинський). Сонце ледве пломеніє, і на сході вже світає (Леся Українка). Вже червоніють помідори і стигнуть яблука в садку (Рильський). Підрядні сполучники (сполучники підрядності) виражають ту чи іншу залежність однієї частини речення від іншої, тобто з’єднують нерівноправні частини складнопідрядного речення. Весною, коли рясним білоцвіттям каштанів і акацій закипає Київ, вечорами синіми виходжу я на круті й зелені схили Дніпра (Цюпа). Якби ви вчились так як треба, то й мудрість би була своя (Шевченко). Сполучники підрядності за значенням поділяються на групи: 1) причинові; 2) мети; 3) часові; 4) порівняльні; 5) умовні; 6) допустові; 7) наслідку та ін. Також для зв’язку частин складнопідрядного речення використовують і деякі повнозначні слова. Їх називають сполучними словами. Найчастіше у ролі сполучних слів використовують прислівники де, чому, звідки, як, куди, коли, відносні займенники хто, що, який, котрий, чий, скільки. Сполучні слова відрізняються від сполучників тим, що відповідають на питання і виступають членами підрядного речення. Безсмертний, безсмертний лиш той на землі, хто любить свою Батьківщину (Сосюра).
⠀ 1. Ганич, Д.І., Олійник, І.С. (1985). Словник лінгвістичних термінів. К: Вища школа.
⠀ 2. Олійник, О. (1994). Світ українського слова. К: Хрещатик.
⠀ 3. Селіванова, О.О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К.