Дієслово
Дієслово – це частина мови, що означає дію чи стан як процес і виражає це значення в категоріях виду, способу, часу, особи, стану (в минулому часі і умовному способі – також категорією роду), а в реченні функціонує в ролі присудка [Ганич, Олійник, с. 68]. Дієслово відповідає на питання що робити? що зробити? Треба розумом надточити, де сила не візьме (Нар. тв.). Книга вчить, як на світі жить (Нар. тв.). Дієслова виражають дію, що відбувається в певному часі. Значення дієслова та іменника схожі, оскільки можуть позначати дію, однак іменник не виражає її перебігу (порівняймо дієслова читати, збирати, молотити, переробляти та іменники читання, збирання, молотьба, переробка). Дієслово має розгалужену систему граматичних форм, що бувають двох основних типів: особові (змінні) форми, неособові (незмінні – інфінітив, дієприслівник, присудкові форми на -но, -то) і змінні (відмінювані – дієприкметник). Інфінітив (неозначена форма дієслова) виражає дію узагальнено, безвідносно до особи, способу, числа і роду. Наприклад: Любить свій край – це значить все любити, у чім його святе ім’я живе (Леся Українка). Інфінітиви бувають доконаного і недоконаного виду (читати – прочитати, розповідати – розповісти). Інфінітивам властива категорія стану – активного (читати, вивчати, робити), пасивного (будуватися, обговорюватися, вкриватися), зворотно-середнього (одягатися, умиватися, зустрічатися, листуватися), а також перехідність (читати, будувати) і неперехідність (зеленіти, молодіти, старіти).
Перехідні й неперехідні дієслова
Перехідні дієслова означають дію, яка переходить на певний предмет, виражений іменником-додатком у знахідному відмінку без прийменника: Той, хто зерно в плодючу землю сіє, пшеницю косить, садить дерева, той на плечі планету підійма й несе в майбутнє (Сосюра). Неперехідні дієслова означають дію, яка не переходить на предмет, тому вони не мають при собі додатка. Роки одгуляли, одгули громи, там, де ми зростали, де любили ми (Сосюра). Чіткої межі між перехідними і неперехідними дієсловами немає. Все залежить від того, чи є додаток, виражений іменником у знахідному відмінку без прийменника.
Категорія стану
Граматична категорія стану виражає різні взаємовідношення між суб’єктом та об’єктом дії. Ця категорія тісно пов’язана з категорією перехідності/неперехідності дієслів і підпорядковується їй. У сучасній українській мові розрізняють три стани: активний (або дійсний), дієслова зворотно-середнього та пасивного стану. Активний стан властивий всім перехідним дієсловам. Дієслова зворотно-середнього стану вживаються з афіксом -ся (-сь): умиватися, посміхатись, одягатися та ін. Пасивний стан дієслів вказує на те, що дія спрямована на суб’єкт (підмет), а дію виконує сам об’єкт (додаток): Дорога будується спеціалістами.
Категорія виду дієслів
Категорія виду дієслів є однією з найважливіших граматичних категорій дієслів, оскільки показує перебіг подій в дії і часі. Дія може бути обмежена (завершена в часі: прочитав, приїхав, збудував) і необмежена (незавершена в часі: читає, їде, будує). На цій підставі в українській мові розрізняють доконаний і недоконаний види дієслів. Доконаний вид дієслів (що зробив?) означає завершену дію в минулому або яка обов’язково відбудеться в майбутньому: прочитав – прочитаю. Недоконаний вид дієслів (що робить?) означає незавершену дію, не обмежену в часі: читаю – читатиму.
Категорії числа, часу й особи дієслів
Граматична категорія числа вказує на те, скільки осіб виконує дію – одна чи декілька. Категорія числа має дві форми – однини і множини: співаю – співаємо – співають, сиджу – сидимо – сидять, розповідаю – розповідаємо – розповідають, пишу – пишемо – пишуть.
Категорія часу виражає дію до моменту мовлення. Є три основні часи дієслів у сучасній українській мові – теперішній, майбутній і минулий: пишу, писатиму, буду писати, писав.
Дієслова мають три особи: першу, другу, третю (як в однині – я, ти, він, вона, воно), так і в множині (ми, ви, вони).
Категорія особи й числа дієслів можуть виражатися за допомогою закінчень дієслів і займенників.
Безособові дієслова
Безособовим називається дієслово, що означає дію (або стан), яка відбувається сама по собі, незалежно від особи чи предмета. Наприклад: світає, смеркає, вечоріє, замело, задощило, минулося, нудить, не сидиться, щастить.
Категорія роду в дієсловах
Категорію роду мають дієслова тільки минулого (а також давноминулого: був насупився) часу. Дієслова узгоджуються з іменниками і займенниками-підметами. Рід дієслів визначається закінченням: чоловічий рід – нульовим (читав, співав), жіночий і середній – закінченням -а, -о (читала, читало, співала, співало). У множині дієслова минулого часу закінченнями не розрізняються (читали, співали, були читали, співали були).
Категорія способу дієслів
Категорія способу виражає відношення дії до дійсності. Дієслова бувають дійсного, умовного та наказового способів. Дійсний спосіб означає дію, яка відбулася, відбувається чи буде відбуватися. Саме тому дієслова дійсного способу мають форми часу, особи і числа, а для минулого – також форми роду: Український рушник пройшов крізь віки і нині символізує чистоту почуттів, глибину любові до свого роду. Дієслова дійсного способу можуть вживатися із заперечною часткою не: Я маю в серці те, що не вмирає (Леся Українка). Умовний спосіб означає дію, яка може реалізуватися за певних умов. Умовний спосіб твориться від дієслів минулого часу за допомогою частки би (б): Якби ви з нами подружились, багато б дечому навчились (Шевченко). Наказовий спосіб виражає спонукання до якоїсь дії у формі наказу, побажання, прохання, поради, заклику. Дієслова наказового способу не мають не мають категорії часу, але мають категорію виду, особи (2-ої однини, 1-ої та 2-ої множини) та числа. Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте (Шевченко).
Дієслово має дві особливі форми – дієприкметник та дієприслівник. Дієприкметник – це дієслівна форма, що виражає ознаку предмета за дією і відповідає на питання який?: написаний, прочитаний, прожитий. У дієприкметнику поєднуються ознаки прикметника і дієслова. Солодкі пахощі настояних на сонці акацій пливуть у повітрі (Цюпа). У реченні дієприкметник найчастіше виступає у формі означень. Дієприслівник – особлива незмінна форма дієслова з суфіксом -чи, -ши, що, вказуючи на додаткову дію, пояснює в реченні основне дієслово і відповідає на питання що роблячи? що зробивши?: читаючи, прочитавши, пишучи, написавши. Легкі хвилі набігали на камінь, утворюючи навколо нього мереживо піни (Донченко). Не спитавши броду, не лізь у воду (Нар. тв.).
⠀ 1. Ганич, Д.І., Олійник, І.С. (1985). Словник лінгвістичних термінів. К: Вища школа
⠀ 2. Олійник, О. (1994). Світ українського слова. К: Хрещатик.
⠀ 3. Селіванова, О.О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К.