Займенник
Займенник – частина мови, яка об'єднує слова, що не називають особи, предмети, ознаки (якості) предметів, їх кількості чи порядку при лічбі, а тільки вказують на них: я, він, хто, той, такий, котрий та ін. [Ганич, Олійник, с. 79]. Займенник відповідає на питання хто? що? який? чий? котрий? скільки? Я без тебе, мово, без зерна полова (Рибчинський). Усі займенники змінюються за відмінками. Рід і число виявляються в них своєрідно, а деяким групам займенників і зовсім не властиві. У реченні займенники можуть виступати різними членами речення.
За значенням займенники поділяються на вісім груп (розрядів): особові, зворотний, присвійні, питально-відносні, вказівні, означальні, заперечні та неозначені.
Особові займенники становлять групу слів, що вказують на осіб, а також на інші істоти, різні предмети, явища і поняття: я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони. Особові займенники змінюються за особами, числами та відмінками. Займенники він, вона, воно змінюються й за родами. Стояла я і слухала весну, вона мені багато говорила (Леся Українка). Зворотний займенник себе завжди відноситься до суб’єкта дії. Він не має називного відмінка, родових форм, не змінюється за числами, у реченні виступає в ролі додатка: Уявіть собі, тітко, що наші батьки й брати пішли в похід (Марко Вовчок). Мова єднає між собою представників певного народу у часі і в просторі (Русанівський). Присвійні займенники вказують на приналежність якогось предмета певній особі: мій, твій, свій, наш, ваш, його, її, їх, їхній. Вони, як і прикметники, змінюються за родами, числами та відмінками. У мові своїй народ протягом багатьох тисячоліть склав свої думки і свої почуття (Ушинський). Питально-відносні займенники виконують подвійну роль у мові. Питальними вони бувають тоді, коли містять у собі запитання про особу, предмет, ознаку, кількість: хто? що? який? чий? котрий? скільки? хто, що, який, чий, котрий, скільки. Хто може випити Дніпро, хто властен виплескати море? (Рильський). Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була ( Тичина). Вказівні займенники вказують на якийсь один предмет, щоб виділити його з ряду інших: той, цей, такий, стільки. Крім займенника стільки, що змінюється тільки за відмінками, вказівні мають форму роду, числа й відмінка. Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив! (Леся Українка). Означальні займенники вказують на узагальнену ознаку предмета, явища та ін.: весь, сам, самий, всякий, кожний, жодний, інший. Вони узгоджуються з іменником у роді, числі та відмінку. Тут кожен пише заповіт і кожна гілка шле адреси літу (Малишко). Неозначені займенники утворюються від питальних додаванням часток аби-, де-, будь-, небудь-, -сь, казна-, хтозна-. Ці займенники вказують на існуючі, але невідомі неозначені особи чи предмети, їхні якості, ознаки. Мірошник мав хороший млин. В хазяйстві неабищо він (Глібов). У сіни через зачинені двері доходив чийсь голос (Нечуй-Левицький). Заперечні займенники утворюються від питальних займенників додаванням префікса ні-. ніхто, ніщо, нічий, ніякий, нікотрий, ніскільки. Вони заперечують існування предмета, ознаки, кількості. Ніщо не перекреслить мій народ! (Симоненко). Ніхто так Вітчизну не любить, як син трудової землі! (Сосюра).
⠀ 1. Ганич, Д.І., Олійник, І.С. (1985). Словник лінгвістичних термінів. К: Вища школа.
⠀ 2. Олійник, О. (1994). Світ українського слова. К: Хрещатик.
⠀ 3. Селіванова, О.О. (2011). Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К.