Об’єктно-орієнтоване програмування [ООП]

Методологія програмування, побудована на поданні програми у вигляді сукупності дискретних об’єктів, кожний з яких є екземпляром певного класу, а класи утворюють ієрархію
спадкування. Тип програмування, при якому програмісти визначають не тільки типи даних (data type) і структури даних (data structure), але також і типи операцій (функції або методи – functions, methods), які можуть застосовуватися до цих структур даних. Таким чином, структури даних стають об’єктами (object), які включають одночасно і дані, і функції.

Додатково, програмісти можуть створювати стосунки між одним і другим об’єктом. Наприклад, один об’єкт може успадковувати (inherit) характеристики другого об’єкта. Однією з принципових переваг технології ОО програмування в порівнянні з технологією процедурного програмування є можливість створення модулів (modules), які не потребують зміни при додаванні нових типів об’єктів. Це дозволяє легко модифікувати об’єктно-орієнтовані програми, для створення яких потрібне застосування об’єктно-орієнтованої мови програмування (object-oriented programming language, OOPL). До найбільш популярних ОО мов належать Java, C++, Object Pascal і Smalltalk. На думку деяких фахівців, ООП, що базується на об’єктах, є технологією програмування, а ООП, що ставить основною задачею посилання повідомлень – парадигмою програмування. В цілому, парадигма об’єктно-орієнтованого програмування включає три поняття: а) об’єкт; б) повідомлення; в) метод. Об’єкт має можливість взаємодії із зовнішніми по відношенню до нього об’єктами. Засобом такої взаємодії в об’єктно-орієнтованому програмуванні є механізм посилання й прийому повідомлень. При цьому, об’єкт є компонентом системи, представленим власною пам’яттю і набором операцій. Повідомленням є запит до об’єкта на виконання однієї з його операцій. Метод – опис того, як виконувати одну з операцій об’єкта. Клас – опис групи подібних об’єктів. Екземпляр – один з об’єктів, що описуються класом.