Іллокуція

Іллокуція – один із трьох складників мовленнєвого акту, що представляє комунікативний намір, мету адресанта, які надають певного спрямування й
дієвості висловленню

І. співіснує в мовленнєвому акті з локуцією - говорінням у єдності фонетичного, фатичного (лексикалізації та граматикалізації та висловлення), ретичного (смислопородження й референтного
співвіднесення) компонентів; і перлокуцією - наслдками досягнення результату мовленнєвого акту, зважаючи на вплив мовця на свідомість і поведінку адресата (виконання наказу, острах, подив тощо).

У теорії мовленнєвих актів розроблено декілька
типологій. Дж. Сьорль висунув власний поділ актів
залежно від іллокутивної мети, напрямів
пристосування, виражених психологічним станом
мовця: 1) репрезентативи, або асертиви - зобов'язують мовця відповідати за істинність висловлення; 2) директиви - акти спонукання, наказу, прохання, поради; 3) комісиви - зобов'язують мовця виконати обіцянку; 4) експресиви - передають психологічний, емоційний стан мовця згідно з етикетом; 5) декларативи - встановлюють відповідність між пропозиційним змістом висловлення й реальністю, регламентовану соціальними конвенціями.

Джерела:

⠀ Лінгвістична енциклопедія. – Полтава: Довкілля-К, 2011