Мовна особистість

Мовна особистість є іманентною ознакою індивіда як носія мови й комуніканта, що визначає її мовну та комунікативну компетенцію й реалізацію їх при породженні, сприйнятті, розумінні й інтерпретації вербальних повідомлень, текстів. Мовна особистість є перетвореним відображенням у знаковій формі особистості комуніканта, оскільки її маніфестація в тексті, повідомленні має імітований, модельний характер. Конкретна комунікація представляє лише релевантні інтенції й реакції комунікантів, тільки фрагменти її особистісного тезауруса, лексикону та прагматикона

Ю. Караулов розглядає мовну особистість на підставі трьох рівнів структури: вербально-семантичного (нульового), тезаурусного (першого), мотиваційно-прагматичного (другого), - з установленням специфічних для них одиниць (слів, понять, діяльнісно-комунікативних потреб). Дослідник виокремив у структурі особистості мовця лексикон як знання про мову й у мові; особистісний тезаурус різноманітних знань (соціальних, побутових, культурних, енциклопедичних тощо) як здатність носія певної мови створювати тексти на підставі індивідуальних знань про світ, зафіксованих у значеннях слів і їхніх асоціативних комплексах відповідно дор національно-психічного складу думки й особистісної зацікавленності в інтерпретації позначуваних фактів; прагматикон як дискурсивну компетенцію – систему правил, навичок і вмінь спілкування, зумовлених процесами соціалізації та інкультурації. Українська досліднгиця О. Тарасова проектує рівні Ю. Караулова на контекстну структуру комуніканта: «мікроконтекст - міжособистісний, що відображає «мікроетнографію спілкування» і характеризує мовця як конкретну мовну особистість, яка реалізує в певному комунікативному епізоді власну конкретну комунікативну інтенцію; макроконтекст - більш широкий, соціокультурний контекст, який характеризує мовця як представника власного соціуму та власної культури; метаконтекст - контекст думки і знання, що характеризує ту концептуальну систему, в межах якої мовець мислить і яка відображає світобачення певного соціуму». Г. Богіну належить параметрична модель мовної особистості, абстрагована від індивідуальних розбіжностей людей і специфіки відомих цим людям мов. Модель має кубічну форму і 60 складників, отриманих через множення трьох параметрів: вісі А (фонетики, лексики, граматики); Б (адекватного синтезу, вибору, насиченості, інтерпретації, правильності); В (читання, письма, аудіювання, говоріння)

Джерела:

⠀ Лінгвістична енциклопедія. – Полтава: Довкілля-К, 2011. – 844 с.