Синхронний переклад
Різновид перекладу, який здійснюється безпосередньо, миттєво в усній формі, практично одночасно зі сприйняттям повідомлення мовою оригіналу (максимально допустиме запізнення до 10 секунд) за допомогою перекладача-синхроніста та спеціальної апаратури передачі звукового повідомлення мовою перекладу в умовах дефіциту часу.
Спеціальна апаратура – це стаціонарна чи розбірна кабіна, де розміщена установка: дві пари навушників і мікрофон для перекладача. У слухачів перекладу наявні також навушники або переносні приймачі. Можливість синхронного перекладу дослідники пояснюють тим, що приблизно 50% слів у сучасних мовах не містять ніякої нової інформації. Крім того, певна частина інформації не сприймається слухачами. Патент на синхронний переклад був виданий у 1962р. фірмі InternationalBusinessMachines (IBM) на ім’я Г. Фінлі – радіоінженера фірми, який утілив ідею бостонського бізнесмена Е. Філена. Перше застосування синхронного перекладу відбулося в 1928р. у СРСР на IVконгресі Комінтерну. У 1933р. у СРСР з’явилися перші кабіни для перекладачів-синхроністів. Дослідники із посиланням на Ф. Кауфмана зауважують, що перші спроби синхронного перекладу відбулися ще в 1927р. у Женеві, а у 1935р. у Ленінграді синхронний переклад був застосований на І Міжнародному конгресі психологів. Однак професійне використання синхронного перекладу датоване 20 листопада 1945р. – часом початку Нюрнберзького процесу. Теоретичні погляди та практичні розробки синхронного перекладу викладено в книгах радянських перекладачів-практиків Г. Чернова «Теория и практика синхронного перевода» (1979р.), «Основы синхронного перевода" (»987р.), й А. Ширяева «Синхронный перевод» (1979р.), «Пособие по синхронному переводу» (1982р.).
Завдання синхронного перекладу:
1. Обґрунтування поняття синхронності перекладу, адже на сприйняття текст, у оригіналу накладається власна звукова репрезентація щойно почутого мовою перекладу;
2. Розробка імовірнісно-прогностичних моделей синхронного перекладу, які б ураховували потенціал не лише лінгвістики, а й психології, теорії комунікації;
3. Аналіз чинників впливу на прогнозування змісту в комунікативній ситуації перекладу;
4. Вивчення механізму пошуку та прийняття перекладацьких рішень;
5. Систематизація помилок і неточностей, збоїв, хезитацій перекладача з метою пояснення психологічного й лінгвістичного механізмів синхронного перекладу;
6. Опис труднощів синхронного перекладу;
7. Дослідження механізмів економії й надмірності інформації та ін.
Розрізняють синхронний переклад на слух і з листа. Тривалість роботи синхронного перекладача не перевищує 30 хвилин безперервної праці. Перевагами синхронного перекладу є можливість утримання уваги аудиторії, відчуття реакції слухачів, підвищення якості інформаційного потоку. Недоліки синхронного перекладу – більша група інформації і нижчий рівень її засвоєння.
⠀ Лінгвістична енциклопедія. – Полтава: Довкілля-К, 2011. – 844 с.